УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОРТАЛ

В.Д.Козлітін

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: ДИСКУСІЇ ПРО СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СВІТОВИХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НАПРИКІНЦІ XX НА ПОЧАТКУ XXI ст.

Час, в який ми живемо, відзначається глобальною (загальною, всесвітньою) трансформацією і цивілізаційною нестабільністю. Кардинальні зміни відбуваються буквально в усіх сферах суспільного життя і охоплюють майже всі регіони планети. На наших очах відбувається глобальний перехід до якогось нового етапу в організації людського життя. Найбільш важливими і радикальними, очевидними і безсумнівними є такі зміни:

1. Перехід найрозвинутіших країн світу (США, Канада, Західна Європа, Південно-Східна Азія) від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства.
2. Встановлення цивілізаційної єдності світу в результаті краху світової соціалістичної системи, поступового утвердження регульованої ринкової економіки у Китаї та В'єтнамі, поширення по всьому світу) як основоположних принципів організації громадського життя цінностей та ідеалів європейської євроатлантичної) цивілізації: соціально-орієнтована ринкова економіка, багатопартійна парламентська демократія, першорядне значення прав і свобод особистості, "західний менталітет" і спосіб життя, культура. Наприкінці XX - на початку XXI ст. капіталізм знову стає глобальним.
3. Бурхливий розвиток науки, техніки, інформатики перетворило земну кулю в тісно переплетений клубок техніко-виробничих, торгових, фінансових та інших взаємозв'язків. Формується цілісне світове господарство (глобальна економіка), для якого характерні такі риси:

а)	величезна роль у виробництві науки та інформаційних техно{27}логій ( у США в матеріальному виробництві бере участь лише 7% населення);
б)	глобальний ринок створюється передусім наукомістким продуктом, новою економікою, основаній на знаннях;
в)	індустріальне виробництво передано незахідним країнам;
г)	висока швидкість технологічного оновлення, перетворення інновацій у вирішальний фактор виробництва;
д)	мобільність капіталів набула "тотального характеру";
є)	глобальна лібералізація світового ринку;
ж)	формування єдиного світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталів і робочої сили.

4. Продовження технологічної революції (від середини 70-х років).
5. Прискорення обертів світової інформаційної революції на основі світової мережі Інтернету.
6. Утвердження однополюсної системи міжнародних відносин, яка характеризується військово-політичним, економічним і культурним домінуванням США як наймогутнішої країни Заходу, здатною виконувати функції локомотива, піонера-першопрохідника в усіх визначальних сферах життя людського суспільства.

Однією з найважливіших тенденцій сучасного світового розвитку є глобалізація. Будучи загальносвітовим процесом, вона, однак, розвивається нерівномірно: різні регіони світу охоплені нею неоднаково, окремі держави відіграють у цьому процесі різну роль. Явище глобалізації порівняно нове, глибоке і суперечливе. Тому в його вивченні та поясненні поки що більше запитань, аніж переконливих відповідей. Як правило, учасники багатьох дискусій про сутність глобалізації погоджуються в одному: ці процеси реальні, масштабні і доленосні для всіх народів планети.

У 90-х роках XX ст. проблеми глобалізації опинилися в центрі уваги світового співтовариства. Постійний інтерес до них виявляють засоби масової інформації. Учені, політики, громадські діячі всіх країн і народів вважають за необхідне визначитися у цьому питанні, висловити своє ставлення до цих проблем. Відбулося багато наукових конференцій, з'явилося чимало солідних монографічних досліджень і наукових статей, присвячених світовим глобалізаційним процесам [1]. Значна частина цих публікацій має дискусійний характер.

На межі століть з'явилася окрема галузь знання, яка займається вивченням глобалізаційних процесів - глобалістика, котра має міждисциплінарний характер.

Пояснення тому, що проблеми глобалістики опинилися у центрі уваги світової громадськості очевидне: вони торкаються життєвих інтересів багатьох держав, народів та окремих осіб. При цьому глобалізація як реальне явище суспільного життя здебільшого поки що залишається terra incognita для нашої вітчизняної, та і світової науки: не визначені дисциплінарні межі глобалістики як науки, не уніфіковано науковий понятійний апарат, відчувається деякий дефіцит концептуальних теоретичних розробок. {28}

Метою даної статті є аналіз сукупності основних проблем, які охоплює поняття "глобалізація", розгляд у загальних рисах різних позицій, оцінок, концепцій, підходів до їх вивчення.

Серед дослідників даної проблеми поки що відсутнє визначення самого терміну "глобалізація". Більш того, чітко не визначено зна-чення ключових категорій для аналізу явища, яке розглядається: інтернаціоналізація, "єдиний і цілісний світ", "єдине людство", "глобальні виклики та загрози" тощо. Ці та інші терміни, а також їх визначення, які часто вживаються, грішать розпливчастістю, а часто елементарним популізмом, який відображає особистісні або партійні уподобання учасників дискусій.

Сам термін "глобалізація" став використовуватися на початку 80-х років серед економістів і фінансистів. Спочатку ним визначалися деякі процеси в економічній сфері. У 80-х роках утвердилась уява про глобалізацію як про "вільний рух капіталів і зростаючу залежність національних економік від глобальних фінансових ринків і транснаціональних компаній" (Дж. Сорес). Розуміння глобалізації передусім як економічного процесу збереглося до початку XXI ст. в уяві багатьох економістів [2]. Наприклад, директор Інституту проблем глобалістики у Москві, доктор економічних наук Делягін М.Г. запропонував визначення глобалізації як "... процес формування у світовому масштабі єдиного фінансово-економічного простору на основі нових, переважно комп'ютерних технологій" [3]. Більш загальновизнаним стало визначення глобалізації як "процесу злиття національних економік в єдину світову систему", на основі чого виникає "глобальна економіка", "економічна єдність світу".

У 90-х роках XX ст. - на початку XXI ст. розуміння "глобалізації" наповнюється більш широким змістом і охоплює всі сфери людської діяльності: економіку, політику, культуру тощо. Ускладнюється і визначення терміну "глобалізація". Так наприклад, російські політологи Володін А.Г. і Широков Г.К. визначили глобалізацію як "...поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і шліфуючи механізми їх взаємодії" [4]. Найбільш узагальнене визначення глобалізму було запропоновано Т.Т.Тимофеєвим, який характеризує його як сукупність "...об'єктивних і суб'єктивних процесів, їх рушійних науково-технічних, соціальних та ідеологічних факторів. Це - реальність, яка відображає і соціально-економічні зрушення світового масштабу, і політичні ціленастанови держав і громадських сил в умовах зрушень які відбуваються у світі, і певне світорозуміння, ціннісні орієнтації, породжені цими зрушеннями, так і ті, що мають свої самодостатні витоки і мотиви, формуючи суспільну свідомість і суспільну психологію" [5].

Існування глобалізації як явища само по собі не викликає особливих сумнівів і майже ніким не заперечується. Однак сутність глобалізації, її причини, хронологічні межі та етапи розвитку розуміються по-різному. {29}

Деякі російські та українські політики і публіцисти вважають, що глобалізація - це форма світового лідерства, домінування і навіть панування США у світі після розпаду світової соціалістичної системи. Найбільш активна роль в дискусіях про сутність глобалізації належить економістам. Вони ж зробили і найвагоміший внесок у розвиток глобалістики. І це зрозуміло основу глобалізаційних процесів наприкінці XX ст. становила економіка.

Дискусійним є питання і про відмінність глобалізації від попередніх етапів розвитку світогосподарських зв'язків. "Міжнародна економічна інтеграція", "інтернаціоналізація господарського життя", "економічна глобалізація" ці терміни синоніми чи антоніми? При відповіді на це запитання можна виділити дві позиції:

1. Економічна глобалізація - це один з етапів тривалого процесу інтернаціоналізації господарського життя.
2. Економічна глобалізація - це якісно новий етап розвитку світової економіки наприкінці XX ст.

Прибічники першої позиції розробили "теорію хвиль глобальної інтеграції". З їхнього погляду, перша з них прокотилася у XVI ст. внаслідок великих географічних відкриттів. У той час розпочався бурхливий розвиток торгових зв'язків Європи з Америкою і став формуватися світовий ринок. Активізувалася європейська експансія до країн Азії, Африки та Латинської Америки. Друга хвиля глобальної інтеграції спостерігалася з 40-х або 70-х років XIX ст. до 1914 р. У той час залізниці і пароплави знизили транспортні витрати, відкрили можливості для широкомасштабних поставок величезної маси товарів на далекі відстані. У результаті промислового перевороту в європейських країнах збільшилася кількість і покращилася якість європейських промислових виробів. Значно розширювалася світова торгівля. Розпочалася епоха "вільної торгівлі". Зароджувалася по-справжньому глобальна економіка. Світове господарство ставало цілісною системою на основі міжнародного географічного поділу праці. Велике значення мала поява телеграфу і радіо наприкінці XIX ст. У світі встановилося домінування Великої Британії. Європейська експансія призвела до виникнення світової колоніальної системи.

Згідно з "теорією хвиль глобальної інтеграції" міжнародна інтеграція має циклічний характер. Періоди інтеграції змінюються періодами дезінтеграції. Перший глобальний інтеграційний цикл продовжувався з 1846 р. до 1914 р. 3 1914 р. до 1945 р. тривав період глобальної дезінтеграції. У 1914-1918 рр. відбувся розвал системи вільної торгівлі, закінчилася епоха відкритих кордонів. 20-30-ті роки XX ст. характеризувалися нестабільністю міжнародної валютної системи. Панувала політика протекціонізму. Значно скоротилися обсяги міжнародної торгівлі. З 1945 р. розпочався другий глобальний інтеграційний цикл. Ще у 1944 р. було створено Бреттон-Вудську валютну систему. У 1947 р. 23 європейські держави уклали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю. Однак в умовах "холодної війни" глобалізаційні процеси штучно гальмувалися, а перспективи глобалізації оцінювалися надто песимістично.

У 80-90-х роках XX ст. відбулася лібералізація світової торгівлі. {30}

У 80-х роках багато країн послабили контроль за рухом капіталу і почали проводити більш сприятливу політику щодо прямих іноземних інвестицій у свою економіку. У цей же час зменшувалися транспортні витрати і прискорився розвиток засобів зв'язку та інформаційних технологій. Усе це стимулювало інтеграцію ринків товарів і послуг. У 1989-1991 рр. відбувся крах світової системи соціалізму, було ліквідовано штучні перепони між Заходом і Сходом. Колишні cоціалістичні країни вступили на шлях загальноєвропейського розвитку. Було досягнуто певної глобальної одностайності в оцінці ринкової економіки та світової торгівлі. Процеси економічної і політичної лібералізації охопили значну кількість країн світу. Протягом 90-х років продовжувалося значне зниження торгових перешкод, тривала лібералізація торгівлі послугами, інтелектуальною власністю, сільськогосподарськими товарами і текстилем. Було прийнято єдині правила у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, що сприяло розитку світової торгівлі, руху капіталу. Запроваждено правила у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, що сприяло розвитку світової торгівлі, руху капіталу. Запроваджено міжнародний стандарт якості продуктів ISO 9000. Швидкими темпами створювалася Всесвітня інформаційна мережа - Інтернет.

У 60-х роках XX ст. лише 20% населення Землі проживало в країнах з відкритою ринковою економікою, решта - у соціалістичних країнах або країнах так званого "третього світу". У середині 90-х років XX ст. в країнах з відкритою ринковою економікою проживало вже понад 50% населення Землі. На початку XXI ст. у цих країнах разом і Росією і Китаєм проживало майже 87 % населення планети. Прискорювалась і регіональна інтеграція в рамках Європейського Союзу, НАФТА (США, Канада, Мексика), Організації азіатсько-тихоокеанського співробітництва (АТЕС), Організації експортерів НАФТИ (ОПЕК), Співдружності незалежних держав (СНД).

Прибічники другої позиції вважають, що глобалізація - це "якісно новий етап розвитку світової економіки", який відрізняється від попередніх ступенів інтернаціоналізації господарського життя тим, що по-перше, "світове економічне співтовариство з розсипчастої сукупності більш або менш взаємопов'язаних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні (країнові) соціуми стають складовими елементами єдиного всесвітнього господарського організму, а їх долі зростаючою мірою визначаються ходом розвитку цього організму як цілого". По-друге, в умовах глобалізації "...національні та всесвітні економічні відносини змінюються ролями. У минулому провідну роль відігравали перші. Внутрішньоекономічні відносини були первинними, міжнародні - вторинними. Наприкінці XX ст. всесвітні економічні відносини все більше набувають роль провідних, визначальних, тоді як внутрішньокраїнові відносини, навіть наймогутніших країн, змушені пристосовуватися до реалій глобальної економіки". Тобто глобальна економічна система поступово стає сильнішою і більш значимою, ніж національні економічні системи. По-третє, глобалізація "...об'єктивно призводить до розмивання і знецінювання регулюючих функцій національ-ної держави. Держава більше не здатна регулювати економічні, соці{31}альні, політичні, культурні процеси, які вийшли за національно державні рамки" [6].

Прихильники глобалізації (глобалісти) вважають, що вона зумовлена об'єктивними причинами, які не залежать від інтересів окремих держав, народів, бажань окремих людей. Це природний, закономірний і тому неминучий результат попереднього розвитку людства. З погляду антиглобалістів, глобалізація штучно насаджується най-більш розвинутими країнами світу заради утвердження свого панування над світом. З їхнього погляду, глобалізація це інструмент західної гегемонії.

Виходячи з теорії циклічності, періоди інтеграції змінюються періодами дезінтеграції. Тому глобалізація має продовжуватися десятиліття, можливо все XXI ст., а потім має змінитися деглобалізацією.

Важливе значення має проблема визначення рівня глобалізації, ступеня залучення окремих країн і регіонів у світові глобалізаційні процеси. Глобалісти вважають, що процеси глобалізації вже охопили практично всі сфери суспільного життя всіх країн світу, окрім КНДР, Судану, Йемену, Сомалі, Зімбабве та деяких інших країн, які прагнуть до максимальної автаркії. Противники глобалізації вважають, що вона поки що знаходиться у зародковому стані. З їхнього погляду, "спільність світу" це явне перебільшення, випередження реальних подій. Чим могутніше держава (наприклад, США, Японія, Німеччина), тим менше вона залежить від інших країн. Найбільш економічно розвинуті держави світу основну долю ВВП виробляють і засвоюють на власному ринку. Лише невеликі країни імпортують і експортують значну долю свого національного продукту. Процеси глобалізації охопили поки що Західну та Центральну Європу, Північну Америку та Південно-Східну Азію.

Різною є і ступінь залучення окремих країн і регіонів у світові глобалізаційні процеси. В авангарді глобалізації йдуть США, Західна Європа, Південно-Східна Азія. Периферію глобалізації становлять усі інші країни та регіони світу. Причому поступово, протягом XXI ст., у ході техніко-економічного і соціально-політичного визрівання різних країн світової периферії передбачається їх залучення до глобалізаційних процесів. Відбуватиметься поступове розширення глобалізації.

Таким чином, процеси реальної економічної глобалізації та їх наукове трактування неоднозначні та суперечливі. Не заглиблюючись в аналіз дискусій між глобалістами і антиглобалістами з питань про рівень глобалізації та ступінь залученості до неї окремих країн і регіонів, відзначимо, що йдеться про реальний процес, який охоплює все нові країни та регіони.