УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОРТАЛ

Регулювання торгівлі життєво необхідними товарами, зокрема продовольством, завжди було одним з основних завдань державної політики. Не була в цьому плані виключенням і Візантійська імперія, державний апарат якої приділяв даному питанню значну увагу. Розгляд конкретних заходів візантійського уряду у галузі регулювання торгівлі продовольчими товарами є, безсумнівно, одним із найважливіших завдань при вивченні державної політики у сфері регулювання торгівлі взагалі, оскільки у раннє середньовіччя основною масою товарів були не ремісничі вироби, а саме продукція сільського господарства [23, 345; 26, 48], обмін та продаж якої в основному визначали стан ринку та розвиток товарно-грошових відносин [8, 84].

Щодо Візантійської імперії в зазначеному плані значний інтерес становить час VII - VIII ст., коли відбувалося активне становлення суто візантійської системи організації та регулювання торгівлі продовольством [2, 14-15]. В окресленому періоді на особливу увагу заслуговує час раннього іконоборства, коли будь-які економічні заходи держави тісно перепліталися з її релігійною політикою.

Внутрішньоекономічна діяльність візантійських імператорів-іконоборців традиційно привертала значну увагу дослідників, які вивчали як загальний напрямок державної економічної політики у період іконоборства, так і конкретні економічні заходи того часу. Серед останніх одне з ключових місць посідають заходи Константина V Копроніма (718 - 775) щодо визискування селянства та забезпечення Константинополя продовольством, проведені у 767 р. Ці події, слушно названі Дж. Б. Б'юрі "цікавим параграфом у історії політичної економії" [32, 458], знайшли досить яскраве зображення у першоджерелах - "Хронографії" Феофана та "Бревіарії" й "Антирретиці" патріарха Никифора [10; 18; 19; 42; 43; 44; 51]. Слід зазначити, що названі джерела належать перу письменників - ортодоксів, схильних до цілковитого засудження чи, принаймні, до гострої критики будь-яких заходів імператорів - іконоборців. Таке цілеспрямоване очорнення не обминуло і діяльність Константина V. Це, на жаль, не завжди належним чином береться до уваги дослідниками, інколи схильними занадто прямолінійно слідувати за свідченнями першоджерел.

Не менш небезпечним виявляється інколи і недостатньо критичний підхід до історіографії. Останнім часом у російськомовній візантиністиці почала активно поширюватися точка зору Г. Г. Литавріна, котрий стверджує, що у 767 р. Константин V "зобов'язав селян продавати за примусово низькими цінами зерно державі" [22, 115; 5, 70], "запровадив фіксовані, розорююче низькі ціни на зерно" [15, 12; 16, 64], тобто, фактично запровадив систему так званої синони [33, 1994-1995]. Ця думка, висловлена без належного посилання на першоджерела в узагальнюючих працях, тезах конференції та статті з іншої проблеми загрожує стати штампом у російськомовній візантиністиці. Справа в тому, що вона, освячена високим науковим авторитетом дослідника, знаходить дедалі ширшу підтримку інших вчених, характер досліджень яких у тій чи іншій мірі потребує згадки про заходи Константина V, але не вимагає звернення до першоджерел [21, 4; 25, 94; 28, 45; 29, 109]. Значною мірою така ситуація склалася через те, що у наш час призабутими виявилися оцінки, дані подіям 767 р. у більш ранніх працях російських візантиністів, а також недостатньою увагою до робіт зарубіжних дослідників. У цій статті на{стор.36}основі співставлення даних джерел та історіографії буде зроблена спроба ще раз переглянути характер та наслідки заходів Константина V щодо оподаткування селянства, проведених у 767 р.

Одразу необхідно зауважити, що сам Г. Г. Литаврін у своїй ранній, розрахованій на широкий загал книзі, зупиняючись на заходах Константина V, проведених у 767 р., писав лише про "різке збільшення податків з селян та політику крайньої економії грошових запасів скарбниці" [13, 47]. Зроблене в цій роботі посилання на "Бревіарій" Никифора вже прямо вказує на те першоджерело, яке слугувало вченому основою для оцінки подій 767 р. у згадуваних вище працях. Справді, саме "Бревіарій", який стверджує, що ті хто обкладався податками, змушувалися (biazomenon) продавати за дешеву ціну плоди землі (tes ges karpemata) [44, 76; 45, 160; 18, 382], дозволяє, на перший погляд, впевнено стверджувати, що саме центральна влада (імператор) примушувала селян продавати сільськогосподарські товари за насильницьки нав'язаними державою гранично низькими цінами. Наприклад, 60 модіїв зерна коштували одну номісму (to nomismati execonta modious siton)[44, 76; 45, 160; 18, 382; 42, 814], тоді як, за твердженнями сучасних дослідників, за нормальних умов за золотий можна було купити 12 чи навіть 8 модіїв [24, 373; 49, 321-322; 53, 52 and 67; 55, 1261 and note 56]. Здавалося б, таку інтерпретацію свідчень джерела підтверджують і дані третьої "Антирретики", де говориться про те, що селян, які не підкорялися Константину V, вішали на деревах [43, III. 514; 19, 548]. Проте, інтерпретуючи свідчення джерел саме таким чином, чи не спотворюємо ми їхній зміст, додумуючи те, чого немає безпосередньо у тексті? Дійсно, "Антирретика" прямо свідчить лише про те, що страчувалися ті селяни, які не погоджувалися виплачувати Константину V податки (а не ті, які не бажали продавати сільскогосподарську продукцію за низькими цінами), а "Бревіарій" наголошує на тому, що селяни були змушені (незалежними від них обставинами, а не напряму державою) продавати свої товари дуже дешево. Навіть якщо сприйняти свідчення обох джерел так, як це зробив Г. Г. Литаврін, доведеться констатувати, що, на противагу їм, "Хронографія" Феофана недвозначно свідчить про те, що люди були змушені продавати "дари Божі" за безцінь саме через необхідність сплатити податки (мається на увазі - грошима) (dia ten ton foron apaitesin enagkazont) [52, 443; 10, 325; 31, 402-403]. Показово, що в даному випадку аж ніяк не можна говорити про "довільність" встановлення Феофаном логічного зв'язку між способом стягнення податків та падінням цін на продовольчі товари [17, 80-81, 85-86; пор.: 44, 76; 45, 160; 18, 382; 43, III. 514; 19, 548]. До того ж свідчення Феофана мають в цьому плані найбільшу цінність, бо саме він виступає у даному випадку найменш упередженим автором [27, T. 4, 234; 11, 99-101, 105]. Такий підхід дозволяє, доречі, належним чином пояснити зроблене у джерелах визначення імператора як золотолюбця (filochrysos) і порівняння його з міфічним Мідасом (neos Midas) [52, 443; 10, 325; 44, 76; 45, 160; 18, 382; 43, III. 514; 19, 548]. Це порівняння, очевидно, має, окрім диффамаційно-принижуючого ще й інше семантичне навантаження - підкреслює ненаситність Константина у збиранні золота [4, 297-299; 31, 402; 30, 53 и122; 50, 197].

Таким чином, заходи Константина V щодо селянства у 767 р. не зводилися до примусового продажу селянами сільськогосподарської продукції за наднизькими цінами, як це стверджував Г. Г. Литаврін. Насправді можна впевнено говорити про централізоване стягнення податків з селянства у грошовій формі, що змусило селян у масовому порядку продавати товари своїх господарств у міста, щоб отримати необхідні для сплати податків гроші. Таку інтерпретацію подій 767 року підтримували в тій чи іншій мірі відомі російські і західні візантиністи [3, 60; 12, 129-131; 32, 402-403; 35, 443-444; 36, 298-299; 38, 2015; 39, 700; 26, 52-53; 40, 99-100; 47, 35; 42, 814 note 15; 48, 973; 53, 67; 54, 407 and 941 note 19; 56, 105; пор.: 34, 13; 51, 39]. Однак точки зору цих вчених відрізнялися, швидше, поясненням причин різкого падіння цін на продовольчі товари у Константинополі, ніж загальним уявленням про характер заходів Константина V.{стор.37}

Основною причиною падіння цін деякі дослідники вважають, наприклад, нестачу в обігу монети, яку цілеспрямовано зібрав і затримав у своїй скарбниці імператор [32, 457-458; 12, 129-131; 53, 67; 54, 407 and 941 note 19; 55, 1261 and note 56]. Справді, на перший погляд подібна інтерпретація, що опирається на елементарні закони економіки, спроможна пояснити проблему значного подешевшання продовольчих товарів. Проте, по-перше, таким чином подешевшати мали б усі товари, а не лише сільськогосподарські, про падіння ж цін на інші товари немає жодної згадки у джерелах, навпаки - підкреслюється квітучий стан міст і вдоволення міського населення [52, 443; 10, 325; 44, 76; 45, 160; 18, 382]. По-друге, джерела говорять про те, що імператор любив збирати і збирав золото до скарбниці, а не зібрав його. Якщо ж нестача монети в обігу й існувала, то вона могла бути лише побічним фактором, зумовлюючим падіння цін на продовольчі товари. Крім того, за вказаної Є. Е. Ліпшиц, Дж. Б. Б'юрі та В. Т. Тредґолдом причини падіння цін, селяни могли просто згорнути усіляку торгівлю продовольчими товарами, аби лише не віддавати їх за безцінь.

Таким чином, першопричину падіння цін слід шукати деінде, і, розуміючи це, Дж. Б. Б'юрі та В. Т. Тредґолд підкреслено пов'язують нестачу монети у обігу з необхідністю для селян сплачувати податки у грошовій формі (чого, доречі, не робить Є. Е. Ліпшиц). Певну, але, знову ж таки, не вирішальну роль відіграє також "фактор часу" - селяни, зобов'язані сплатити податки до певного терміну, змушені були продавати свої товари за будь-яку ціну [31, 402].

Чимало дослідників частіше за все пов'язують подешевшання сільськогосподарських продуктів із підвищенням податків та посиленням податкового тиску на селян, які були змушені віддавати свої товари за безцінь, аби тільки отримати необхідні для сплати податку гроші [3, 60; 26, 52-53; 31, 402; 35, 444; 37, 501 тощо; пор.: 34, 13; 9, 124; 6, 89]. Ідея посилення податкового тиску має базуватися, перш за все, на твердженні "Антирретики" Никифора про те, що Константин V постійно підвищував податки та гнобив землеробів [43, III. 514; 19, 548]. Проте слід зауважити, що, по-перше, "Антирретика" - єдине джерело, яке прямо свідчить про підвищення та більш жорстке стягнення податків, а, по-друге, саме цей твір Никифора має найбільш тенденційний та суб'єктивний характер [11, 99-100, 105]. Навіть якщо сприйняти на віру інформацію цього твору, залишається незрозумілим, чому Константину V довелося підвищити податки. Спроби пояснити такі дії імператора лише бажанням наповнити державну скарбницю, які, фактично, повторюють свідчення першоджерел, не видаються достатньо переконливими. Справжнє пояснення, вірогідно, знаходимо у свідченнях джерел про те, що Константин V досяг достатку продовольства в столиці [52, 443; 10, 325; 44, 76; 45, 160; 18, 382]. Ці відомості, як можна впевнено стверджувати, запозичені Феофаном та Никифором з проіконоборського (?) історичного твору, з яким обидва автори змушені були погодитися, зробивши необхідні з їхньої точки зору зауваження [4, 297-298; 5, 91-92; 6, 89; 9, 24; 20, 188, прим. 1; 27, T. 3, 421 и 428, T. 4, 234; 30, 122; 41, 364; 50, 194].

Якщо пов'язати дані про насичення продовольчого ринку після заходів Константина V зі свідченнями про страшну посуху влітку попереднього року [52, 440; 10, 322; 44, 76; 18, 381], виникає спокуса висунути наступне пояснення характеру дій імператора, пов'язавши їх з бажанням забезпечити місто продовольством [пор.: 31, 403; 40, 99-100]. Ймовірно, внаслідок посухи і недороду зазвичай достатня для забезпечення потреб столиці у сільськогосподарській продукції селянська торгівля значно скоротилася, і імператор за рахунок податкового тиску вирішив виправити становище. Саме таке пояснення, як можна стверджувати, з максимальною вірогідністю відбиває справжню сутність заходів Константина V. Проте, як уявляється, не варто обмежуватися лише ним.

Можна припустити, що у 767 р. Константин V провів коммутацію (адерацію) натуральних податків у грошові [46, 491-492]. Такої точки зору дотримується переважна більшість сучасних візантиністів [35, 444; 36, 298-299; 38, 2015; 39, 700; 47, 35; 48, 973]. Таке припущення певною мірою підтверджується тим, що селяни змогли спочатку "дозволити" собі{стор.38}згорнути торгівлю продовольством (якщо б податки збиралися у грошовій формі й раніше, повне або, принаймні, значне затухання торгівлі видається неможливим). Саме за рахунок введення грошових податків (які, як можна зрозуміти з джерел та з самої логіки подій, стягувалися досить жорстко) квола селянська торгівля сільськогосподарськими товарами значно пожвавішала і забезпечила місто продовольством за наднизькими цінами [31, 402; 3, 60; 26, 52-53; 39, 700 тощо]. Обкладені грошовим податком селяни змушені були відшукати "приховані ресурси" і виставити їх на продаж. Ймовірно, становище селян під час заходів Константина V не було таким вже безнадійним, яким його зображують Феофан та Никифор, що цілком слушно дозволяє на більш ранньому матеріалі підтвердити висновок Г. Г. Литавріна про неможливість для візантійського фіску "ставити під загрозу саме збереження податкового тягла" і офіційно орієнтуватися на стягнення з селянина більше того, що він був спроможний виробити [14, 23].

Таким чином, можна стверджувати, що у 767 р. Константин V Копронім не просто проводить податкову реформу, замінивши натуральні податки грошовими, а й відроджує один із механізмів непрямого регулювання забезпечення міст продовольством [1, 92-93; 2, 14-21; пор.: 5, 71; 7, 37; 8, 85-86]. Дослідження функціонування та ефективності розглянутого механізму, як і сукупності інших механізмів регулювання торгівлі продовольством у Візантійській імперії - важливе завдання для майбутніх досліджень.