УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОРТАЛ

Проблема "війна та місто" (роль війни у соціокультурних трансформаціях міського {стор. 45} середовища) стосовно Катеринослава (Дніпропетровська) не належить до числа найкраще розроблених. Більшою мірою висвітлена (з конкретно-історичного боку) тільки історична доля міста під час громадянської війни 1917 - 1921 рр. та Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. Що стосується військових конфліктів XVIII - XIX ст., то традиційною є думка, що оскільки Катеринослав знаходився осторонь воєнних конфліктів, то вони не відбилися суттєво на формуванні культурно-історичного обрису міста. В даній статті ставимо за мету подати синтетичну картину участі Катеринослава (на тлі становища в губернії) в подіях Кримської війни, з метою перспективних досліджень питання впливу цієї та інших воєн на формування культурно-історичного обрису Катеринослава - Дніпропетровська. Історія Катеринослава періоду Кримської війни здебільшого порушувалася тільки в зв'язку з історією меморіальної пам'ятки тих часів - Севастопольського цвинтаря (нині на його місці парк). Відповідно, деякі відомості можна знайти в краєзнавчих нарисах з історії цвинтаря й парка [1. 77-78; 5; 6; 7; 8]. Згадки про Кримську війну та Катеринослав вміщувалися й на сторінках узагальнюючих нарисів з історії Катеринослава [4. 72; 9. 106 - 109]. Першою спробою підняти проблему "війна та місто" на матеріалах раннього Катеринослава, є праця автора цієї статті [3]. Джерельні комплекси, що збереглися до нашого часу - мемуарні свідчення з "Катеринославського ювілейного листка" 1887 р. [1. 37-40, 49-51, 59-60, 65-67, 103-105] та цікава неопублікована "Записка о действиях Екатеринославского Гражданского Губернатора, Тайного Советника Фабра во время минувшей войны. 19 Марта 1857 года", збережена в Державному архіві АР Крим [2].

Катеринослав XVIII - XIX ст. ніколи не був місцем бойових дій, проте війна як явище та труднощі воєнного часу не обійшли місто стороною. У першій половині ХІХ сторіччя Катеринослав був досить спокійним губернським містом, розташованим осторонь від місць бойових дій. Кілька десятиліть на початку століття ніщо не передвіщало зміни розміряного, "напівсонного" (як характеризували сучасники) життя міста. Кримська війна 1853 - 1856 рр. відіграла неоднозначну роль у розвиткові Катеринослава, оскільки сприяла збільшенню ролі тоді ще провінційного міста (та й цілої губернії) як тилового центру. Під час Кримської війни 1853 - 1856 рр. Катеринослав - перший великий губернський центр, розташований на північ від Кримського півострова - став стратегічно важливим тиловим центром. Катеринославська губернія активно постачала на фронт хліб, коней, медикаменти.

Кримська війна прийшлася на досить цікавий період в розвиткові міста. коли Катеринослав, нарешті, почав "просинатися" після тривалої стагнації першої половини ХІХ ст. Вже близько десяти років перед війною виявляються нові тенденції міської динаміки. Якраз на це десятиліття (з кінця 1840-х рр.) припадає кардинальна реконструкція міського центру, проведена за ініціативою та під керівництвом А.Я. Фабра [4. 68, 79-80]. Були з'єднані верхній та нижній центри міста, в низинній частині засипані кілька ярів та канав, влаштований водовідвід, впорядкований рельєф нагірної частини. В центрі головної вулиці - Катерининського проспекту насаджений двохрядний бульвар майже від вершини головного міського пагорба до Казенного саду. Ця реконструкція завершила кристалізацію лінійної структури міського центру.

Андрій Якович Фабр - катеринославський цивільний губернатор (24.01.1847 - 15.11.1857). Син садівника, запрошеного Г. Потьомкіним з Західної Європи для облаштування кримських садів, він успадкував від батька німецький педантизм та господарськість. А.Я. Фабр був причетний і до утворення культурних закладів, зокрема, у 1839 р. став одним із п'яти членів-засновників Одеського товариства історії й старожитностей, ініціював заснування у 1849 р. музею старожитностей в Катеринославі. Обіймаючи високу посаду, Фабр відзначався інтелігентністю та скромністю. Мешканці міста віддали належне заслугам Фабра - він став дуже популярною в Катеринославі людиною, бувальщини про нього закріпилися в міському фольклорі й побутували навіть в кінці ХІХ ст.

А.Я. Фабру й належить головна заслуга у перетворенні Катеринославської губернії на один з головних тилових центрів у період Кримської війни (1853-1856). Він курирував питання супроводу військ та своєчасного постачання продовольства, спорядження, фуражу до діючої армії на Південь. Саме А.Я. Фабр вживав рішучих заходів, щоб оптимізувати постачання продовольства на фронт, з губернії та через її територію. "Записка" А.Я. Фабра передає атмосферу життя губернії під час бойових дій, які через плин часу практично не відбилися в інших документах та літературі. Зокрема, 1855 р. "были направлены в Крым {стор. 46} чрез Екатеринославскую губернию транспорты с продовольственными припасами из губерний Воронежской, Курской и Харьковской, в огромном количестве, на 77 т. подводах [...] были приняты самыя деятельныя меры к упрочению мостов, гатей и переправ" [2. 4]. Взимку 1856 р. з Катеринослава до Криму "в самоскорейшем времени" було перевезено 16300 четвертей хліба на 7074 обивательських підводах [2. 4 зв.].

Під час усієї кампанії Катеринослав та губернія стали місцем переходу до Криму величезного числа військових - "піхоти й кавалерії, рекрутських партій, дружин Державного рухомого ополчення, артилерії". Все це потребувало, за словами А.Я. Фабра, "самаго заботливаго содействия и предупредительности, что и было оказываемо со всем усердием; никакого затруднения; ни одной остановки ни в чем и нигде не последовало" [2. 6 зв.]. А згодом, після укладення мирного договору, війська пройшли знову територією губернії у тому ж складі, до того ж, частина залишилася "на тимчасових квартирах". На доказ того, яким стрімким був рух особливого складу військ під час війни на Катеринославщині, А.Я. Фабр подав дуже цікаві "цифры в отношении небольшаго уезднаго города Новомосковска, где оборот войск, чрез него проследовавших, с 1 Сентября 1853 по 1е Мая 1856 года, показывает 422 Генерала, 2531 Штаб-офицера, 23002 обер-офицеров и 1.163.342 нижних чинов" [2. 6 зв.].

За розпорядженням Фабра в Катеринославі та інших містах губернії (Олександрівськ, Павлоград, Нікополь) були влаштовані численні шпиталі для поранених російських солдат та військовополонених. "Лучшие дома, как обывательские, так общественные и казенные в городах Екатеринославе, Александровске, Павлограде и местечке Никополе, были отведены под военновременные госпитали" [2. 7]. Рівною мірою було організоване транспортування хворих та поранених в інші губернії. Всіма цими заходами опікувався особисто "Начальник губернії" - А.Я. Фабр.

Катеринослав - губернський центр та інші великі повітові міста в повній мірі розділили тяготи воєнного періоду. Під час війни в Катеринославі були розташовані військові частини, що згодом вирушали на фронт. Необхідно було терміново налагодити медичну систему міста та створити належну інфраструктуру для прийому хворих та поранених. В першій половині ХІХ ст. стан медичного обслуговування в Катеринославі залишав бажати кращого. У 30-х рр. ХІХ ст. в Катеринославі функціонували приватна аптека та один лікувальний заклад - "богоугодные заведения" ("богадельня", лікарня та "дом для умалишенных"), відкриті у 1798 р., де працювали один лікар та один наглядач; стаціонар був розрахований на 25-30 ліжок. За часів Кримської війни в Катеринославі розмістилися військові шпиталі. У Катеринославі для цієї мети пристосували будинок палацу Потьомкіна (нині Палац культури студентів ДНУ), "богоугодные заведения" (обласна лікарня ім. Мечникова), спеціально облаштували лазарети.

Як часто це буває, за таких умов зростає роль окремих ініціативних особистостей. З 1842 р. у катеринославських "богоугодных заведениях" працював лікар Павло Никифорович Бойченко. Під час Кримської війни він став завідуючим усіма лікарнями Катеринослава, які приймали поранених. Під начальством Павла Бойченка знаходилося усього по 6-8 ординаторів. За особливу ретельність Павло Бойченко був нагороджений орденом св. Станіслава ІІІ ступеня. В подальшому П.Н. Бойченко брав активну участь у боротьбі з холерою у червні - липні 1866 р., став керівником медичної служби Катеринославщини. "Не нарушая истины и без преувеличения, можно сказать, что в 40-х - 80-х годах в Екатеринославе все - от высшаго представителя власти до последняго бедняка, до самаго жалкаго нищего знали доктора Бойченко" - відзначав один із старожилів Катеринослава в 1887 р. [1. 41].

Велику роботу з розміщення і лікування хворих провели губернатор А.Я. Фабр, завідувач міськими лікарнями П.Н. Бойченко та міський голова у 1854 - 1857 р. Іван Ізотович Ловягін, про що останній згадує у своїй автобіографії, надрукованій у декількох номерах газети "Екатеринославский юбилейный листок" у 1887 р. Він писав: "Когда Екатеринослав завален был ранеными, во все время существования здесь военнаго госпиталя - в двух зданиях помещалось постоянно 180 человек больных" [1. 50]. Катеринославські шпиталі двічі, у 1855 - 1856 рр., оглядав видатний хірург М.І. Пирогов.

В матеріалах "Екатеринославского юбилейного листка" знаходимо твердження, що на період війни Катеринослав був обраний головним збірним пунктом "всех высылаемых из Севастополя больных и раненых воинов, равно и военнопленных англо-французских войск" [1. 199]. З цього можна зробити висновок, що в {стор. 47} катеринославських шпиталях умирали, тут же були поховані і російські військові, й військові супротивника.

Питання про те, скільки воїнів Кримської війни знайшли вічний притулок у Катеринославі, є одним із найбільш дискусійних в історіографії історії міста середини ХІХ ст. Втрати російської сторони в Кримській війні в цілому склали понад 500 тисяч чоловік убитих, померлих, полонених, важко поранених, з них під Севастополем - 135 тисяч убитих і померлих від ран. Утрати військ союзників під Севастополем (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) склали 163 тисячі осіб. В історико-краєзнавчій літературі давно сформувалася думка, що на території Дніпропетровська поховано близько 40 тисяч чоловік - жертв тієї війни. Збережені історичні джерела не дозволяють переконливо спростувати цю цифру, але й не підтверджують її. Велика частина переміщених із Севастополя військових, що знаходилися в катеринославських шпиталях, вмерла і дійсно похована тут же, у місті. Дослідник Володимир Мороз подає відомості, що в Катеринославі в 1859 р. мешкали 16928 осіб, разом з тим у 1855 р. в місті перебувало більш 11 тис. хворих і поранених [7]. Частина з них вмерла і похована на цвинтарі, що одержав назву Севастопольського. Тому цифра не більш 10 тисяч осіб здається більш реальною, але й вона вражає - адже це практично населення цілого губернського міста Катеринослава того часу.

Офіційним підсумком подій Кримської війни для населення Катеринославщини виявилася "Высочайшая благоволительная Грамота, в 26 день Августа 1856 года, данная на имя жителей всех сословий Екатеринославской губернии" новим імператором Олександром ІІ. Вона, за словами А.Я. Фабра, "лучше всего показывает, в какой мере каждое из них исполнило священный долг свой к отечеству" [2. 8].

Головним історичним пам'ятником Катеринослава, що відноситься до часів Кримської війни, є Севастопольський меморіальний комплекс. Померлих у Катеринославі від поранень солдатів, матросів і офіцерів ховали неподалік від головного шпиталю ("богоугодных заведений") - на південно-східному схилі головного міського пагорба, так званої Соборної гори. На цьому цвинтарі, що одержав назву "кладбище Севастопольцев", знайшли останній притулок, щонайменше, кілька тисяч російських воїнів. У 1863 р. на захід від території колективних поховань "кладбища Севастопольцев" була побудована невеличка кам'яна каплиця Воскресіння Лазаря (перетворена потім на церкву). Тим часом вже до 1870 р. на захід від військових могил навколо Лазаревської церкви утворився другий за значенням цивільний цвинтар Катеринослава, в назві якого - Севастопольський - збереглася згадка про події Кримської війни. Наприкінці ХІХ століття кладовище "стало принимать все более и более благообразный вид". Тут спочивають видатні катеринославці - Олександр Миколайович Поль (пом. 1890 р., похований у склепі Лазаревської церкви); Адріан Кащенко (пом. 1921 р.); Іван Манжура (пом. 1893 р.). У 1902 р. тут, "рядом с воспетыми ею героями" (як зазначалося в тогочасних джерелах), знайшла собі вічний спокій відома письменниця, А.П. Валуєва, народж. Мунт, автор книги "Севастополь и его славное прошлое". У 1888 р. на захід від цивільного цвинтаря виділили ділянку для цвинтаря міського гарнізону, що надалі підтримувався в зразковому стані (до революції 1917 р.).

Ділянка власне військових поховань "цвинтаря Севастопольців" тривалий час знаходилася в запустінні, могили являли собою ряди пагорбів, що поростали травою, без згадок про померлих. Лише один раз на рік, у Фомину неділю, причт Лазаревської церкви відбував на ньому урочисту панахиду "в память всех на поле брани убиенных" [1. 77]. Цікаво, що на місці "кладбища Севастопольцев" 11 листопада 1914 р. було влаштовано Новий Військовий (Братський) цвинтар для загиблих під час Першої Світової війни, який досить швидко заповнився. Проте його доля аналогічна "старому" Севастопольському. Вже пізніше, у другій половині ХХ ст., територія обох цвинтарів потрапила під суцільну забудову - тут розташовуються, поряд із приватними будинками, багатоповерхові корпуси адміністративних установ та наукових інститутів.

Новий Севастопольський цвинтар функціонував до початку Великої Вітчизняної війни, хоч кількість поховань суттєво зменшилася. Під час бойових дій Великої Вітчизняної війни згоріла Лазарівська церква. До 1955 року (сторіччя завершення Севастопольської оборони) на території колишнього цвинтаря був створений Севастопольський парк із меморіальним комплексом. Керував проектом відомий дніпропетровський архітектор О.Б. Петров. В центрі колишнього кладовища, на місці руїн Лазаревської церкви улаштована братська могила, насипаний пагорб, на якому зведений монумент із білого інкерманського каменю. {стор. 48} Неподалік центрального монументу споруджена тріумфальна арка. Була влаштована алея Героїв - спочатку з живописними зображеннями Даші Севастопольської, матроса Кошки, Миколи Пирогова й інших осіб, що здобули славу під час оборони Севастополя. У 1977 р. проводилася капітальна реконструкція всього комплексу з установкою замість картин шести скульптурних портретів. У перебудовну добу парк опинився у запустінні, а меморіальний комплекс втратив частину основних елементів - зруйнована тріумфальна арка, зникли бронзові ж фрагменти головного монумента (букви меморіального напису та військова атрибутика). Нещодавно оприлюднений новий проект реконструкції парку зі збереженням і розвитком його меморіальної функції, на основі поєднання світського й духовного чинників. Севастопольський меморіал є символічною згадкою про минуле Катеринослава ранньомодерної доби та роль міста у подіях Кримської війни (ширше - про роль міста в історії причорноморського регіону ХІХ ст.).

В цілому, Кримська (Східна) війна 1853 - 1856 рр., відіграла, як це не дивно, позитивну роль у розвиткові губернського міста. Катеринослав, після стагнації першої половини ХІХ ст., вперше відчув свою "значимість" в межах Імперії як один з головних тилових прифронтових центрів. Очевидно, війна ця зіграла роль важливого чинника в міському "оживленні" 1850-х - 1860-х рр. Участь Катеринослава в подіях Кримської війни виявилася першим за кілька десятиліть "зрізом" рівня міського розвитку та індикатором, що засвідчив формування міської структури, те, що Катеринослав здатен відігравати важливу роль в загальноімперських процесах. Це було дуже важливо напередодні "індустріального буму", що вибухне через два - три десятиліття. Воєнні дії на Півдні виразно засвідчили роль Катеринослава та цілої губернії як стратегічного тилового центру, активізували зв'язок міста й губернії з іншими регіонами Причорномор'я та Російської імперії в цілому. Подальші дослідження проблеми "війна та місто" на матеріалах Катеринослава часів Кримської війни вимагають, на нашу думку, як суттєвого розширення джерельного кола (наприклад, залучення матеріалів архівосховищ Петербурга), так і вміння "ставити нові запитання" вже наявним джерельним комплексам. Тут обмежимося двома: 1) які соціокультурні зміни в міському середовищі спричиняє війна взагалі та що означали ці зміни у випадку ранньомодерного Катеринослава; 2) що за якісні зміни спричинила комплексна дія кількох факторів: воєнної ситуації часів Кримської війни та суттєвої реконструкції центру міста, проведеної за ініціативи вже згаданого А.Я. Фабра.