УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОРТАЛ

Виборче право для обох статей в Російській імперії було відсутнім на місцевому рівні до 1864 року, а на загальнодержавному - до 1905 року. Тому, коли в провідних країнах світу суфражизм був вже закономірно розповсюдженим явищем, то в Росії жінки разом із чоловіками прагнули отримати політичні права. Авторитетні російські дослідниці Н.Л.Пушкарьова та С.Г. Айвазова вважають, що головною відмінністю феміністського руху в Російській імперії від західного є те, що він не відокремлювався від чоловіків у цілому і, окрім того, - був ініційований чоловіками [1, с. 43].

Емансипації потребувало усе суспільство. Зрозуміло, що чоловіки як найбільш освічена частина населення (особливо - ліберально-демократичного спрямування та без особистих гендерних забобонів), намагалися досягти свободи і рівноправ'я для всіх. Історія Харківської губернії має на це свої приклади. 19 березня 1905 року робітники Харківського паровозобудівного заводу на своїх зборах обговорювали економічні та політичні проблеми, в результаті чого з'явились конкретні "пункти" демократичного характеру. Проте для нас найсуттєвішим є пункт № 4, який вимагає "політичного рівноправ'я всіх, незалежно від статі, релігії та раси, й ліквідації станів та привілеїв…" (виділено автором - М.В.) [2, с. 147]. Треба відзначити, що в металообробній та машинобудівній промисловості Харківщини працювали лише чоловіки, тобто дане рішення приймалося без прямої участі жінок. Цілком ймовірним могло бути те, що це питання навіть не обговорювалося з представницями жіночої статі.

У Маніфесті від 17 жовтня Микола ІІ пообіцяв наділити правом голосу всіх громадян Російської імперії, тому жіноцтво плекало певні надії. "Глибоке розчарування настало 11 грудня 1905 року, коли уряд проголосив, що у виборах до нової Думи не будуть брати участь "особи жіночої статі" [3, с. 284].

Ще наприкінці лютого 1905 року була офіційно заснована національна жіноча політична організація - Усеросійський союз рівноправ'я жінок (далі СРЖ - М.В.). Вона була створена на базі подібних губернських союзів і налічувала до 10000 осіб [3, с. 278-298]. Харківське відділення СРЖ було засноване у травні 1904 року членкенями Харківського Товариства взаємодопомоги працюючих жінок (найдієвішою та найвпливовішою жіночою організацією губернії, що розпочала свою діяльність у грудні 1902 року). У 1905 році воно налічувало вже 120 осіб у своєму складі [4, с. 2; 5, с. 177]. Представниці СРЖ у {с.32} здобутті політичних прав обрали тактику написання петицій з шаленою кількістю підписів на адресу багатьох урядовців Російської імперії.

У 1904 році на черговому Харківському земському повітовому зібранні на розгляд з'єднаної ревізійно-редакційної комісії було представлено Положення від 12-го червня 1890 року. Було вирішено внести певні зміни в норми, що визначають право участі в земських виборчих зібраннях [5, c. 178]. Більше того, мала місце невдала спроба розширити права жіноцтва. Насправді ж мова йшла лише про розширення прав у наданні ними [жінками] доручень на чоловіка, батька, брата або на будь-яку іншу людину чоловічої статі. Представниці Харківського відділу СРЖ подали заяву із 100-ма підписами на ім'я голови об'єднаної ревізійно-редакційної комісії М.М. Ковалевського, де, зокрема, підкреслювалося: "Невже російська жінка, яка з давніх часів пліч о пліч зі своїми чоловіками, братами та синами енергійно боролася за права людини й громадянина, заслуговує тільки права надавати доручення. Чи не прийшов час зректися забобонів та порушити питання про право на активну участь жінок у всіх справах земства, включаючи й право обирати, й самим бути обраними у гласні?" [2, с. 148].

Треба зазначити, що питання про розширення жіночих прав у цьому органі самоврядування було актуальним не лише для Харківської губернії, але й для інших регіонів Російської імперії. Окрім того, в деяких земствах він-таки був вирішений на користь місцевого жіноцтва. Харківське губернське земство прийняло своєрідне рішення: на засіданні питання "про зміну норм" не розглядалося [2, с. 148]. Можливо, саме звернення жінок "налякало", бо останні, попри всі стереотипи, уже виявилися досить активними. У 1905 році подібні заяви-звернення були надіслані до губернського земського з'їзду, повітового Харківського земського зібрання, до з'їзду земських та міських діячів [5, с. 179].

На межі 1907/1908 років декілька членів земської комісії, в якій обговорювався урядовий проект про земське самоврядування, довели до відома Харківського повітового земського зібрання записку зі своїми зауваженнями, де між іншим наполягали на наданні жінкам прав у місцевому самоврядуванні [6, с. 16]. Однак, мова знов йшла лише про розширення кола осіб, яким жінка (що мала російське підданство, певний майновий ценз, певне нерухоме майно на території земства та ін. відповідно до статей 4 та 10 "Правил про обрання повітових і губернських гласних") могла доручити свій голос активного виборця. Як зазначалося в статті 13 вже згадуваних "Правил": "Особи жіночої статі, що задовольняють вимогам, викладеним у статтях 4 та 10, мають право особистої участі в земських виборчих зібраннях, але не можуть бути обрані в земські гласні" [6, с. 11]. Насправді ж харків'янка, навіть власниця певного підприємства, не мала ні активного, ні пасивного права, а усі ці юридичні рокіровки в кінцевому результаті не до чого не приводили. Самі ж харківські гласні на чолі з {с.33} професором Гордієнко були категорично проти надання будь-яких виборчих прав жінкам [6, с. 16].

Звісно, що замовчування проблеми - не є її вирішенням. 27 березня 1905 року "жіноче питання" не переставало бути актуальним. На засіданні Товариства взаємодопомоги працюючих жінок харківська активістка В.В.Терешкевич зробила доповідь про розширення прав жінки [2, с. 155]. Окрім можливості отримувати рівну з чоловіками освіту, привілеї, державну службу, участь у міських і земських установах самоврядування з активним та пасивним виборчим правом, була прийнята резолюція, в якій презентоване положення про участь жінок у якості виборців і тих, кого обирають у майбутньому народному представництві. Таким чином, російський фемінізм набув головну мету, притаманну західноєвропейському та американському фемінізмові - виборче право в місцеві органи самоврядування та, найсуттєвіше, у представницькі законодавчі установи.

Внаслідок багатьох причин у роки реакції СРЖ самоліквідувався, але його правонаступницею на початку 1907 року стала Усеросійська Ліга рівноправ'я жінок [3, с. 305]. Це також стосувалося й Харківського відділення, яке, за великим рахунком, лише змінило "вивіску".

Головною подією наступного року, звісно, стало проведення безпрецедентного Першого Загальноросійського жіночого з'їзду 10-16 грудня 1908 року в Санкт-Петербурзі. У проведенні цього заходу приймали участь різноманітні жіночі організації як за регіональною ознакою, так і соціальною та суспільно-політичною спрямованістю. До речі, представниць з Харківщини було найбільше (за винятком представниць Санкт-Петербургу) - 17 жінок (м. Харків - 13, Ізюмський повіт - 3,Ахтирський повіт - 1) [7, с. 14, 11, 15, 15, 14]. На засіданнях були "озвучені" найважливіші проблеми, що постали перед жінками в цей період. Проте не все проходило гладко. Але це свідчить, що з'їзд не був суто формальною подією, а питання, які обговорювались, були надто гострі. Для когось були незрозумілими національні пріоритети Олени Пчілки, а для когось - гендерно нейтральні пролетарські пріоритети О.М.Коллонтай [7, с. 8].

Двоє з доповідачок на з'їзді були членкенями Харківського товариства взаємодопомоги працюючих жінок: О.І.Арнольді та В.М. Білоконська (до речі остання була його головою). Товариство із самого початку свого існування стало дуже потужною суспільною організацією. Для порівняння: чисельність Усеросійської Ліги рівноправ'я жінок у найкращі свої часи налічувала біля 1000 членів, а Харківське товариство взаємодопомоги працюючих жінок у 1907 році - 1111 (926 дійсних члена та 85 членів-"соревнователей")[8, с. 90-103].

Слід відзначити, що все ж таки успішне проведення Першого Загальноросійського жіночого з'їзду в розпал реакції у внутрішній політиці держави {с.34} свідчило уже про те, що жіночий рух перестав бути чимось локальним, випадковим та не суттєвим. І коли Російську імперію потрясла чергова революція, жіночі організації та найвпливовіша серед них Загальноросійська Ліга Рівноправ'я Жінок не зволікали моментом для боротьби за власні права.

Усі відділення Ліги на чолі з центральним Петроградським здійснили неймовірно важливий крок у виборчій справі. Уперше ці події повернулися з небуття (У СРСР мав місце особливий міф про те, що усі громадянські права та свободи населення колишньої Російської імперії отримало лише в результаті Великої Жовтневої революції) завдяки І.І.Юкіній. Саме вона в науковий обіг ввела мемуари учасниці подій О.Закути "Как в революционное время Всероссийская Лига равноправия женщин добивалась избирательных прав для женщин" 1917 року видання. Завдяки цій роботі та архівним джерелам ми можемо відтворити ці найважливіші події з історії жіночого руху.

Одразу після подій Лютневої революції декілька десятків привітальних телеграм надійшло з усіх куточків країни від жіночих організацій на адресу Тимчасового уряду. Але окрім вітань ці телеграми містили також не двозначні сподівання: "…що загальне виборче право і всі інші громадянські права розповсюдяться й на жінок громадянок" [9, с. 1-54].

Однак така активність жіноцтва була чомусь не очікувана, чи вона просто не входила у плани другої (чоловічої) половини рушійних сил революції. Серед архівних матеріалів Російського державного історичного архіву ми знаходимо у фонді № 1278 Державної Думи IV скликання "Вимогу" Російської Ліги Рівноправ'я, датовану 4 (17) березнем. Зокрема, в ній підкреслювалося: "В урочисті дні великого народного звільнення, гаряче переживаючи загальну радість, Російська Ліга Рівноправ'я Жінок на свій глибокий подив не знайшла в програмі діяльності Тимчасового Уряду згадки про усунення несправедливостей старого устрою, які пригнічували цілу половину населення Росії - російських жінок" [9, с. 5]. Щоб уникнути непорозумінь вони вимагали: у пункті 4 урядової програми до слів "запропонована негайна підготовка скликання Установчого Зібрання на засадах загального рівного прямого й таємного голосування" включити "без різниці статі". Окрім того, в пункті № 3 до слів "відміна всіх обмежень станових, віросповідувальних та національних" додати "й усіх обмежень відносно жінок". На думку голови ЛРЖ П.Н. Шишкіної-Явейн: "Без цього не може бути повного оновлення Росії" [9, c. 5].

19 березня відбулася велика жіноча маніфестація, в якій за оцінками періодичної преси приймали участь близько 40 000 осіб. Це був свого роду врочистий хід до Державної Думи (Таврійського палацу) за відповіддю на славнозвісну "Вимогу" 4 березня [10, с. 4]. Про цю акцію було заздалегідь {с.35} попереджено всіх міністрів Тимчасового Уряду, голову Державної Думи, Петроградський Виконавчий Комітет Ради Робітничих та Солдатських Депутатів [11, с. 34]. Очолювали маніфестацію видатна "народоволка" В.М. Фігнер та голова Ради Ліги Рівноправності Жінок П.Н. Шишкіна-Явейн. Саме ці жінки вступили у переговори спочатку з головою Петроградського виконкому Ради Робітничих та Солдатських Депутатів М.С. Чхеїдзе, потім із головою Державної Думи М.В. Родзянко. Після отримання від них позитивних відповідей жіноча депутація відправилась до голови Ради міністрів. Під час розмови князь Г.Є. Львов все ж таки надав відповідь - "Тимчасовий Уряд під словом загальне має на увазі розповсюдження виборчих прав на жінок" [11, с. 38]. Наступного дня газети зафіксували те, що жінки отримали виборчі права явочним шляхом. У положенні про вибори в Установчі Збори з'явився відповідний пункт.

Слід зазначити, що проблема виборчого права напередодні революційних подій 1917 року була чи не найактуальніша, в усякому разі для Харківської губернії. Харківська Міська Дума на чолі з головою Д.І. Багалієм одразу схвально сприйняла зміну влади 2 березня 1917 року. Невдовзі, 19 березня були проголошені вибори на посади гласних за демократичними принципами. Кандидатів обирали з так званих нецензових станів [12, с. 83]. Харківській Раді робітничих та солдатських депутатів була надана квота в 60 осіб, за умови, що в списку будуть представлені усі значні громадсько-суспільні організації губернії. Оскільки Товариство взаємодопомоги працюючих жінок було визнаним не лише в колах жіночого руху, то його не могли проігнорувати.

26 березня 1917 року на засіданні Міської Думи першим питанням було "Про демократизацію складу Міської Думи", а через місяць голова вже проголосив початок засідання в оновленому складі. Товариство працюючих жінок представляла Е.М. Десятова, і як було зазначено в стенограмі: "… виразила тверду надію на залучення жінок до справи будівництва нового муніципального життя" [12, с. 2]. У списку гласних із цього часу ми також зустрічаємо постійно прізвище ще однієї жінки - А. Чаплигіної. Проте, до якої організація вона відносилась, джерело не розкриває.

Досить важливим є також той факт, що вибори до Всеросійських Установчих зборів планували проводити за аналогічною схемою. Тобто міські органи самоврядування та Харківська спільнота в цілому вже позитивно сприймала виборче право на демократичних засадах та без різниці статі.

Як би негативно не ставилися до фемінізму чи до суфражизму, проте саме завдяки їх прихильницям жінки досягли найбільших результатів. Саме активні діяльність та виступи певних груп, товариств, організацій змусили уряд рахуватися з вимогами жіноцтва. Звісно, харківські активістки зіграли не останню роль у цій боротьбі, вони зробили свій вагомий внесок.