В.Д. Козлітін
ОСНОВНІ НАПРЯМИ СВІТОВИХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ КІНЦЯ XX - ПОЧАТКУ XXI ст., ДИСКУСІЇ МІЖ ГЛОБАЛІСТАМИ ТА АНТИГЛОБАЛІСТАМИ ПРО ЇХ НАСЛІДКИ.
Дана стаття є продовженням статті, надрукованій у попередньому номері цього ж часопису.
В останні роки у суспільній свідомості все більше утверджується думка про неможливість зведення глобалізації лише до економіки. Глобалізаційні процеси нині охоплюють усі сфери людського життя. Виходячи з цього, можна виділити основні напрями сучасних глобалізаційних процесів: економічний, інформаційний, політико-правовий, культурний, кримінальний і формування міжнародного ринку робочої сили. Сучасна глобалістика зосереджується насамперед на вивченні економічної глобалізації. Однак, з нашого погляду, нині все більшої уваги науковців і громадськості заслуговують глобалізаційні процеси в сферах суспільно-політичного, соціального та культурного життя. Розглянемо основні напрями світових глобалізаційних процесів.
Безсумнівно, економічна глобалізація становить основу світових глобалізаційних процесів. Саме у сфері економіки вони найбільш чітко виявляються. Економічна глобалізація - це процес злиття національних економік в єдину світову систему. Розподіл праці між країнами поглибився настільки, що економічні кордони стають ефемерними і навіть легко прохідними. У перспективі, в результаті поглиблення і розширення економічної глобалізації, справа може дійти до їх повної та остаточної ліквідації. Виникне всесвітній відкритий ри{стор. 26}нок капіталу, товарів і робочої сили, який буде функціонувати в електронній формі. Основними генераторами формування сучасної глобальної економіки стають транснаціональні компанії (ТНК). За останні -20 років надзвичайно зросла їх роль і вплив на світовий економічний і політичний простір. На початку XXI ст. майже половина світового промислового виробництва, понад половини міжнародної торгівлі й приблизно 80% світового банку патентів і ліцензій на високі технології знаходяться під контролем ТНК. Вони демонструють надзвичайну ефективність своєї діяльності, найвищу продуктивність праці. Їм належить провідна роль у визначенні характеру світової економіки.
Другим напрямом глобалізації є інформаційна глобалізація. Наприкінці XX ст. сформувалася єдина інформаційна система планети - Інтернет. На початку XXI ст. чисельність її постійних абонентів перевищила мільярд, а щорічний продаж персональних комп'ютерів становить понад 200 млн. одиниць на рік. З розгортанням мережі Інтернет стираються державні кордони для інформації, встановлюється інформаційна відкритість, утворюється всесвітня інформаційна інфраструктура, яка стала основою глобалізаційних процесів у сфері економічної, суспільно-політичної та духовної діяльності людства.
Важливого значення набуває політико-правова глобалізація. Основним напрямом її розвитку є суспільно-політична демократизація на основі поширення західної політичної моделі. У 1790 р. у світі існували дві-три порівняно демократичні політичні системи. У 1920 р. їх чисельність не перевищувала десяти. У 1950 р. приблизно 20 країн світу намагалися стати демократичними. На межі XX ст. і XXI ст. майже всі країни світу прагнуть подати себе як демократичні. Процеси політичної модернізації, які охопили більшість країн Азії, Африки і Латинської Америки, мають в своїй основі західний взірець: багатопартійна парламентська демократія, відкрите громадянське суспільство, правова держава. На сучасному етапі політико-правова глобалізація розглядається як результат і умова залучення нових країн-учасниць до світових глобалізаційних процесів. Саме вона породжує довіру між державами і народами.
Політико-правова глобалізація передбачає формування наднаціональної системи правового регулювання суспільного життя. Па практиці це означає передусім адаптацію національного законодавства і політичної практики до узгоджених міжнародних правових норм і правил, надання пріоритету міжнародного законодавства над національним. Відбувається уніфікація чинного національного законодавства, формується універсальне (загальне) міжнародне та регіональне право. У ході політико-правової глобалізації відбувається криза традиційних державних утворень. Вона виявляється, по-перше, у тенденції до децентралізації, яка в поліетнічних державах федеративного зразка призводить до загострення міжетнічних конфліктів і розпаду цих держав, по-друге, у тому, що національні держави в умовах економічної, інформаційної, політико-правової, кримінальної глобалізації втрачають здатність ефективно контролювати і регулювати суспільне життя, по-третє, в появі наднаціональних структур{стор. 27} (наприклад. Європейський союз). З погляду деяких політиків, у перспективі ці процеси можуть призвести до відмирання класичної держави.
Під терміном “культурна глобалізація” нині розуміється активізація культурних взаємозв'язків у світі, інтеграція культур, що призводить до виникнення глобальної масової культури. Складовою частиною культурної глобалізації є формування єдиного світового освітнього простору (наприклад, Болонський процес в Європі). У цьому реально існуючому процесі багато досягнень і ще більше проблем. Серед них особливо значного громадського резонансу набуває процес посилення впливу американської (чи європейської) культури в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Американізація та вестернізація культури викликають занепокоєння і протест широких верств населення афро-азіатських країн. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають проблеми культурної сумісності, зневажливого ставлення до культур окремих народів та їх способу життя. Вихід з цього становища може бути один - діалог між культурами на основі усвідомлення необхідності збереження загальносвітової багатокультурності.
Однією із складових міжнародних глобалізаційних процесів є розвиток системи міжнародного переміщення кваліфікованих кадрів під егідою ТНК. Нині формується міжнародний ринок робочої сили. За даними ООН, у 1995 р. за межами рідних країн проживало 125 млн. осіб. При цьому чисельність нелегальних іммігрантів визначалася в ЗО млн. осіб [1]. Більшість із них зосередилася у західних промислово розвинутих країнах.
Особливе занепокоєння громадськості викликає кримінальна глобалізація у трьох основних її формах: транснаціоналізація наркобізнесу, міжнародний тероризм і торгівля людьми.
Питання про наслідки глобалізації належить до найбільш дискусійних. Усі погоджуються в одному - глобалізація має багатоаспектний і суперечливий вплив на всі сфери суспільного життя у різних регіонах планети. При цьому природно для когось вона є більш вигідною, ніж для інших.
Глобалісти відзначають найпомітніші позитивні наслідки глобалізації:
| - | зростання ефективності виробництва, продуктивності суспільної праці, конкуренції; |
| - | зменшення собівартості товарів і послуг за рахунок раціоналізації, поширення новітніх технологій, технологічних інновацій; |
| - | більш раціональне використання всіх факторів виробництва; |
| - | поглиблення спеціалізації і міжнародного поділу праці; |
| - | розширення міжнародної торгівлі (при скороченні витрат) на взаємовигідній основі; |
| - | більш раціональне використання міжнародного капіталу, що сприяє зростанню прямих іноземних інвестицій і цим створює нові можливості для промислової модернізації на новій основі; |
| - | зростання міжнародної конкуренції, створення нових стимулів для розвитку виробництва, підвищення продуктивності праці, заохо{стор. 28}чення наукових розробок, залучення капіталу до зон соціальної стабільності; |
| - | стимулювання до більш раціонального використання природних ресурсів, більш ефективного його розподілу; |
| - | створення умов для вільного обміну інформацією і знаннями; становлення системи загальної рівності доступу до інформації, технології та ефективності; |
| - | розширення свободи особистості тощо. |
У результаті, людське суспільство отримує постійне підвищення темпів економічного розвитку, загальне зростання виробництва, що призведе до підвищення кількості і якості вироблених матеріальних цінностей при одночасному їх здешевленні. Це має сприяти розв'язанню багатьох соціальних проблем, підвищенню рівня та якості життя у планетарному масштабі. Глобалісти сподіваються таким чином стимулювати загальний прогрес людства і досягти гармонізації світового співтовариства. З їхнього погляду, глобалізація є носієм надій і прогресу.
Антиглобалісти не визнають загальну благотворність глобалізації і акцентують увагу насамперед на її негативних наслідках:
| - | глобалізація загрожує самобутності і суверенітету народам і країнам, які нині не здатні до рівної конкурентної боротьби проти найбільш розвинутих країн світу, а в недалекому майбутньому вона призведе до абсолютного домінування постіндустріального і постекономічного Заходу над індустріальними цивілізаціями Сходу, а найбідніші країни втратять свій суверенітет і перейдуть під опіку ООН; |
| - | глобалізація призведе до зростання державного і соціального контролю над особистістю, і таким чином загрожуватиме свободі індивіда. Справжня демократія несумісна з глобалізацією; |
| - | глобалізація призведе до поляризації світового співтовариства, посилення нерівності між авангардом світового співтовариства (передусім це США, Західна Європа та Японія), так званим “золотим мільярдом”, у якому проживає 19% населення світу і який розпоряджається 71% глобальної торгівлі товарами та послугами [2] й відсталою периферією, де проживає більшість населення планети з набагато нижчим рівнем життя. В останні 10-20 років із зони периферії приблизно десятьом країнам, серед яких Туреччина, Китай, Індія, Таїланд, Мексика, Індонезія, Польща, Чехія, Словенія, вдалося ввійти в єдиний глобальний ринок. Усі інші країни світу, де нині менш ефективне виробництво, приречені на відставання, яке буде постійно поглиблюватися. Це буде породжувати перманентну нестабільність і невизначеність, створювати постійну загрозу глибоких, загальних і жорстоких катаклізмів; |
| - | глобалізація неминуче призведе до домінування США та найбільш розвинутих країн світу над усією планетою. |
Загальний висновок антиглобалістів - сучасна модель глобалізації нерівномірна і несправедлива щодо більшості населення планети, вона призведе до нових глобальних катаклізмів.
Серед суспільно-політичних сил Заходу найбільш активними{стор. 29} прихильниками глобалізації є неоліберали. “Праві” політичні сили, a також “нові ліві” із середовища європейської соціал-демократії (Т.Блер, Л.Жоспен, Г.Шредер) сприймають глобалізацію як виклик | людству наприкінці XX - на початку XXI ст., який має загалом позитивне значення. Однак частина французьких та інших європейських політиків розглядають глобалізацію як спробу США добитися культурної, економічної та політичної гегемонії у світі. “Старі ліві” (комуністи) здебільшого сприймають глобалізацію як загрозу людству. Серед антиглобалістів найбільш послідовними її противниками є ісламські радикали-фундаменталісти, які сприймають глобалізацію як продовження світової експансії Заходу у вік електроніки та сучасних технологій. Саме вони виступають із системною опозицією глобалізму. Окремі західні політики вбачають сутність глобалізації в абсолютному домінуванні постіндустріального і постекономічного Заходу над індустріальними цивілізаціями Сходу. Деякі суспільно-політичні сили країн Азії та Африки вбачають в глобалізації нову форму колоніалізму, за якої роль нової метрополії відіграють США, Японія та найбільш розвинуті європейські країни, а роль їх колоній - більшість країн, які постачають туди не лише сировину (як це було наприкінці XIX у першій половині XX ст.), а й обладнання, робочу силу, капітал та інші необхідні для робочого процесу компоненти і навіть “святая святих” кожного народу — його культурний, інтелектуальний і навіть генетичний потенціал. Інші антиглобалістські організації та рухи поки що організаційно не оформлені, розпорошені і тому слабкі й хаотичні в діях. Наприкінці 90-х років XX ст. — на початку XXI ст. антиглобалістські організації та рухи США, Франції, Італії, Німеччини та деяких інших країн організували значну кількість досить масових і галасливих акцій протесту, під час яких вимагали більшої відкритості процесу глобалізації, запровадження демократичного контролю за його ходом, збереження національної самоідентичності народів, забезпечення громадянських, політичних, соціально-економічних прав, культурних та екологічних вимог. Під час антиглобалістських заходів висуваються і явні популістські гасла -“Глобалізації — так, гегемоністській одноманітності та конформізму — ні!”, “Матеріальному багатству для всіх — так, владі грошей в усьому і всюди - ні!”. При загалом негативному ставленні до реальних глобалізаційних процесів, антиглобалісти вимагають скоректувати, гуманізувати вплив глобалізації на людське суспільство. При цьому вони не пропонують чіткої і зрозумілої альтернативи глобальному світу. Значення виступів антиглобалістів полягає передусім у тому, що вони у такий спосіб запропонували людству задуматися над суттю глобалізації, привернули увагу до її негативних наслідків.
Незважаючи на всі вади глобалізації, абсолютна більшість країн світу не бажає бути повністю виключеною із цих процесів. Це стосується і України.