УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОРТАЛ

Серед чисельних наукових досліджень, що з'явилися в Україні протягом останнього десятиріччя, привертають увагу студії з історії української історичної науки доби становлення та зміцнення радянської тоталітарної системи в 1920-30-х роках. Водночас з'явилася низка цікавих робіт щодо генези самого тоталітаризму в Україні вказаного періоду. Але для них характерне висвітлення зазначеної проблематики на загальному рівні; охоплення процесів, що відбувалися на вершині тогочасного суспільно-політичного життя, жодною мірою не зачіпаючи життя регіонального - як його політичних чинників, так і впливу останніх на інші сторони регіонального життя [1].

Поставлене під таким кутом зору питання викликає зацікавленість із огляду на існування в Україні в 1920-х роках регіональної мережі науково-дослідних кафедр (далі - НДК), частина з котрих мала історичний профіль [2]. Проблема функціонування нестоличних (регіональних, провінційних) наукових установ, їх інтегрованості в суспільне і культурне життя означеного регіону, рівною мірою як і місце цих установ у тоталітарній системі на місцях, досі ще не визначені.

Одним із репрезентантів регіональної мережі науково-дослідних установ була Ніжинська науково-дослідна кафедра історії культури та мови при Ніжинському ІНО (далі - Ніжинська НДК, ННДК, Кафедра). Її створення, як і інших НДК в Україні, стало можливим після провалу {стор.47} спроби форсованої побудови комуністичного суспільства в роки "воєнного комунізму"; коли радянське керівництво змушене було перейти до більш тривалих у часі і більш прагматичних соціальних перетворень. За визначенням одного з керівників радянською наукою в Україні того часу Я.П.Ряппо, система НДК протягом 1920-24 р. мала перебрати на себе наукові функції тільки-но ліквідованих університетських кафедр і, одночасно, напрацювати теоретичну наукову базу для подальшого "радянського будівництва" [3].

Ініціатива щодо заснування НДК в Ніжині походить одночасно від НКО та керівництва Ніжинського науково-педагогічного інституту (далі - ННПІ). 6 червня 1921 р. у зв'язку з реформуванням ННПІ Колегія Укрпрофосу направила запит до інституту з метою з'ясувати характер і рівень проробленої наукової роботи професорсько-викладацьким складом задля можливості створення при інституті НДК [4]. Протягом літа відбулося кілька нарад професорів інституту, на котрих детально обговорювалися можливі шляхи організаційного оформлення наукових студій у Ніжині [5]. В результаті цього на останній такій нараді 22 серпня 1921 р., зваживши на дослідницький і кадровий потенціал, виробило проект створення в Ніжині асоціації трьох НДК, кожна з яких відповідала б напрямові наукової роботи зреформованого інституту: антична культура, українська історія та російсько-українська філологія [6]. На чолі Асоціації мав стати тодішній ректор ННПІ П.В.Тихомиров. Проте, відповідне подання Правління інституту (вже Ніжинського ІНО) не знайшло підтримки в Харкові. Крім фінансових ускладнень, керівництво Укрпрофосу не влаштувала запропонована організаційна форма, що не була передбачена нормативними документами РНК УСРР - згідно розпису мережі НДК на 1921-22 р. у Ніжині мала бути створена тільки одна кафедра [7].

Зволікання НКО протягом осені 1921 р. з утворенням НДК в Ніжині зумовило активне "лобіювання" у владних і академічних кабінетах цієї ідеї кількома ніжинськими професорами. Наприкінці 1921 р. П.В.Тихомиров після поїздки до Харкова у службових справах доповідав на засіданні Бюро Ніжинського ІНО, що справа з утворенням НДК знаходиться на розгляді Укрголовпрофосу та про обговорення з головою Наукового Комітету С.Ю.Семківським кандидатур на керівні посади майбутньої кафедри [8]. Очевидно, певні моменти щодо існування НДК в Ніжині в академічних колах Києва обговорював В.Г.Ляскоронський, куди - за його словами - його було відряджено в середині червня 1921 р. "задля переговорів про утворення науково-дослідчої катедри і вербування на цю катедру спеціалістів з давньої з давньої історії та філології" [9]. Це пришвидшило справу; більше того - Колегія Укрпрофосу погодилася зберегти задекларовані напрями роботи створеної 22 лютого 1922 р. Кафедри [10].

Перший період існування Ніжинської НДК можна назвати організаційним. Хронологічно він охоплює початок 1922 р. - 1923/24 {стор. 48} академічний рік і загалом відповідає періоду становлення системи керівництва української наукою і пошуком шляхів приборкання старої наукової інтелігенції в УСРР; тиску на українські наукові інституції, в першу чергу на ВУАН [11]. Утвердження радянської влади в Україні в першій половині 1920-х років, нестабільне і недостатнє фінансування науки, індексаційна грошова реформа спричинили нестабільність персонального складу ННДК, плинність її аспірантських кадрів - головне через матеріальну незабезпепеченність, хронічні затримки у виплаті заробітної платні.

Протягом цього ж періоду існування Кафедри помічаються перші ознаки владного диктату. Наприкінці травня 1923 р. відбулося спільне засідання ННДК з колишніми червоними партизанами Ніжинщини. Під тиском Істпарту кафедрали-історики М.М.Бережков, Г.А.Максимович та О.І.Покровський змушені були погодитися на дослідження місцевого партизанського руху 1918-19 р. [12]. Всупереч рішенням спільних засідань Кафедри про обрання співробітників або аспірантів, керівництво наукового сектору Укрпрофосу щоразу зволікало з їх затвердженням, інколи взагалі відхиляючи запропоновані кандидатури. Так, І.Г.Турцевича затверджували дійсним членом ННДК чотири місяці; обрані Кафедрою аспірантами О.Г.Максимович, С.О.Максимович, К.Т.Штеппа, В.Г.Совсун чекали на затвердження майже півроку, Т.П.Алєксєєв - більше року [13]. Безцеремонно втручалися й у науково-дослідну роботу. Під загрозою закриття теми або, навіть, штатного скорочення необхідно було актуалізувати тематику досліджень, прилаштовувати її до потреб "радянського будівництва" [14]. Найбільш показовою була заборона Кафедрі вести самостійно, без підпису керівника ІНО, вихідну документацію [15].

На цей же період припадає і перша спроба реорганізування ННДК. На тлі скорочення фінансування науково-дослідних установ і пов'язаного з цим скорочення штатів, припинення набору до аспірантури, постала реальна загроза розформування Кафедри і розпорошення її структурних підрозділів між київськими і харківськими подібними інституціями. Вже наступного року після відкриття Ніжинської НДК харківські керівні органи почали "відпрацьовувати" можливі комбінації на випадок "можливого і бажаного злиття споріднених кафедр" [16]. На початку літа 1923 р. кафедрали ініціювали розширення напрямів досліджень ННДК за рахунок студій із марксознавства, намагаючись уберегти в такий спосіб НДК в Ніжині. Задля цього науковим співробітником ННДК було обрано тодішнього ректора Ніжинського ІНО О.О.Карпеко, що викладав у інституту марксознавчі дисципліни і радянське право. У складі Ніжинської НДК також мала постати нова секція марксознавства, планувалося змінити назву Кафедри з урахуванням цих змін [17]. Однак, зусилля виявилися марними. Кафедру навіть на певний час зняли з державного фінансування [18]. Цілком можливо, що рішення НКО про перегляд особового складу {стор.49} аспірантів влітку 1923 р. та персонального складу ННДК восени 1924 р. [19] певним чином пов'язане з указаними подіями.

Після кадрової чистки починається новий період існування Ніжинської НДК, більш тривалий у часі (1924/25-1928/29 академічний рік) та більш якісний для організаційної і наукової роботи.

Рік 1925 для української науки є, до певної міри, визначальним. Радянське керівництво, подолавши в цілому економічну кризу і вдало завершивши грошову реформу, збільшило фінансові видатки на наукові потреби, одночасно налагодивши більш чіткий і жорсткий контроль над науковими установами [20]. Проголошений у 1924 р. курс на вищу школу зумовив посилення уваги до науково-дослідних установ, оскільки до їх функцій входила також і підготовка викладацьких кадрів. За найближчі 5 років кількість НДК в УСРР мала суттєво збільшитися, одночасно мали чисельно розростися і вже існуючі [21]. Помітне стабілізування матеріального становища ННДК дозволило їй досить швидко - протягом 1925-27 р. - розширити тематику наукових досліджень, збільшити чисельність аспірантури, зрости кадрово і структурно. На кафедрі почали працювати нові наукові співробітники з числа колишніх аспірантів - А.Г.Єршов, М.Н.Петровський, Т.П.Алєксєєв, М.А.Рябко [22]. На початку 1925 р. постала педолого-педагогічна секція, яку очолив професор Я.М.Колубовський [23]; а з переїздом до Ніжина відомого літературознавця, славіста і етнографа Є.А.Рихліка - секція української мови та літератури [24]. Кафедрали активно розбудовують інфраструктурні підрозділи: було засновано архів, музей, кілька допоміжних наукових товариств і гуртків [25]; з'являється власне приміщення, бібліотека; налагоджується спільно з ІНО видання наукового часопису [26].

Діяльність тогочасної ННДК була більш інтегрованою до реального суспільного життя. Так, політика українізації [коренізації], що почала впроваджуватися в УСРР з 1923 р. позначилася певним чином і на діяльності Ніжинської НДК. Згідно постанови НКО, все діловодство Кафедри з серпня 1924 р. було переведено на українську мову [27]; більшість кафедралів уже протягом 1924-25 р. звітували про перехід на українську мову викладання та наукового дослідження [28]. Декотрі з кафедралів, здебільше аспіранти, працювали в міській і окружній інспекції з українізації, викладали на спеціальних курсах тощо [29]. Помітною була робота ННДК по українізації ІНО. Крім зазначеного переходу на українську мову викладання, частина кафедралів брала участь у спеціальній інститутській комісії з українізації, котру з 1926 р. очолював аспірант Кафедри С.Ю.Борисенко [30]. Протягом 1925-28 р. при секції української мови та літератури діяла Термінологічна комісія на чолі з Є.А.Рихліком [31]. Вона координувала роботу предметних комісій ІНО в галузі термінології, надавала необхідну допомогу студентам та викладачам при складанні рефератів, нарядів та конспективних курсів дисциплін; {стор.50} прислужилася у справі запровадження нового правопису; її члени організували загальний іспит із української мови для студентів інституту [32].

З іншого боку, протягом зазначеного періоду радянське керівництво ще жорсткіше вимагало узгодження тематики наукових студій із потребами "радянського будівництва". Наукові дослідження ніжинських кафедралів ставали більш утилітарними; серед розвідок та промоційних тем з'явилися відверті "паровози". Вимога брати щоразу активнішу участь у громадському житті інституту, міста, округу змушували кафедралів постійно відволікатися на побічні від наукових занять справи, що суттєво гальмувало динаміку наукової роботи кафедри. Особливо заважали громадські навантаження аспірантам - декотрі з них (М.О.Калюжка, П.Т.Климіша) через це так і не розпочали власних наукових студій [33].

Одночасно відчутнішим стало втручанням у її роботу з боку адміністрації та партійного осередку ІНО. В руслі загальної вимоги керівництва Укрголовнауки про посилену партизацію наукових установ України, до складу ННДК, під тиском інститутського керівництва та міському КП(б)У було обрано ректора Ніжинського ІНО М.Г.Куїса, викладача-партійця В.В.Кукаркіна [34], згодом також ректора Чернігівського ІНО В.К.Щербакова [35]; було започатковано систематичні студії з марксизму і діалектичного матеріалізму, для чого М.К.Куїсу доручили утворили аспірантський семінар підвищеного типу з марксизму і залучити до викладання всіх кафедралів-істориків [36]. У розрізі вимог щодо посилення громадської та популяризаторської роботи, Кафедрою з ініціативи "новоприбулих" співробітників-комуністів утворилася Комісія по дослідженню пролетарської культури, яку очолив В.В.Кукаркін [37].

За вимогами нового "Положення про аспірантуру" з 1926 р. Ніжинською НДК було запроваджено вступні колоквіуми до аспірантури [38], де визначальним вважалося володіння "марксівським мінімумом". А при зарахуванні перевага почала надаватись членам партії або комсомольцям. При визначенні тем промоційних робіт на перший план почав виступати ідеологічний чинник, руйнуючи тим самим процес складання в межах ННДК кількох неформальних наукових утворень на кшталт наукових шкіл. Яскравою ілюстрацією цього може слугувати відмова зарахувати аспірантом Ю.В.Оландера, що мав непогані шанси продовжити кафедральні студії з візантійської історії, - в нього не виявили володіння "марксовою методою", натомісць аспірантом обрано було комсомолку М.О.Калюжко [39].

Проте, оцінюючи здобутки співробітників Ніжинської НДК протягом 1926-29 р., за слушним визначенням А.М.Острянка, ці роки можна вважати апогеєм діяльності науково-дослідної кафедри в Ніжині [40].

Наступний і останній період в існуванні Ніжинської НДК пов'язаний із пошуком шляхів подальшого розвитку цієї наукової установи і, врештірешт, її ліквідацією. Упродовж першої половини 1930-х років дедалі помітнішими стають прояви адміністративного й ідеологічного тиску на її {стор.51} співробітників.

Протягом 1929/30 академічного року робота ННДК набула переважно формального характеру, що висвітлює динаміка і зміст пленарних засідань Кафедри цього часу. З 16 останніх засідань лише на 7 заслуховувалися наукові доповіді, інші були цілком присвячені вирішенню організаційних питань: заслуховуванню звітів, плануванню й облаштуванню подальшої діяльності, громадській роботі тощо [41]. Партійне керівництво, використовуючи кафедралів-партійців і комсомольців, дедалі більше намагалося спрямувати наукову роботу ННДК на обслуговування агітаційно-пропагандистських заходів або прилаштовувати розвідки науковців до "потреб індустріалізації" [42].

Початок останнього періоду діяльності Ніжинської НДК хронологічно збігається з активним обговоренням у вищих владних структурах УСРР завдань і подальшої долі науково-дослідної роботи в Україні. Його результати для НДК були невтішні. На спільній нараді НКО, Наркомзему та Наркомозу на початку 1930 р. було вирішено ліквідувати дрібні науково-дослідні установи, зібравши їх рештки в кількох регіональних наукових центрах - Харкові, Києві, Дніпропетровську, Луганську та Одесі [43]. Одночасно в пресі, з ініціативи наркома освіти УСРР М.О.Скрипника, розпочалася дискусія про відповідність діяльності науково-дослідних установ і підготовлених ними кадрів вимогам "культурного будівництва" [44].

Наслідком наради та дискусії стало клопотання керівництва Донецького ІНО про перенесення ННДК до Луганська, де науково-дослідна робота "знайде робітниче оточення й зможе розгорнуть нові секції з більш актуальними, аніж зараз завданнями", забезпечивши аспірантурі "цілком робітничий склад з значною партійно-робітничою прослойкою" [45]. Проте, доля системи НДК в Україні була вже вирішеною. Чутки про їх розформування і повна невизначеність ситуації змусили керівника Кафедри В.І.Рєзанова звернутися перед початком 1930/31 академічного року безпосередньо до Укрнауки за роз'ясненнями [46]. Отримана відповідь вже post factum повідомляла про розформування ННДК, не зазначивши, навіть, точного датування [47].

Зрозуміло, що ліквідування Ніжинської НДК, як і мережі НДК в Україні загалом, було наслідком посилення диктату центрального керівництва як в організаційних, так і в суто наукових справах. Згортання НЕПу, перехід до планової економіки, форсованої індустріалізації, суцільної колективізації, припинення українізації зумовили рішення РНК УСРР про "укрупнення" наукових установ і посилення плановості їх роботи [48], що практично привело до закриття частини науково-дослідних інституцій встановлення абсолютного контролю і прямого диктату у визначенні напрямів діяльності наукових установ.

У цей період існування Ніжинської НДК досягає апогею й ідеологічний тиск на її співробітників. Показові політичні судові процеси інспірованих радянськими каральними органами справ, зокрема "Спілки Визволення України", {стор.52} хоча суттєво і не зачепили ніжинських кафедралів (репресовано було лише П.В.Одарченка, що тільки-но скінчив аспірантуру і готувався до промоції [49]), але "зарезервували" за ними в майбутньому організацію осередку в Ніжині наступної міфічної антирадянської організації на чолі з академіком М.С.Грушевським - "Українського Національного Центру". З початку 1930-х років під особливу увагу радянських каральних органів попали співробітники Кафедри М.Н.Петровський, А.Г.Єршов та К.Т.Штеппа, що мали певні наукові зв'язки з академіком і з очолюваними ним науковими установами [50].

Таким чином, співставлення загальних суспільно-політичних, економічних, культурних процесів і явищ, що мали місце в житті українського соціуму протягом 1920 - початку 1930-х років із фактами існування регіональних наукових інституцій дозволяє простежити ступінь впливу загальних тенденцій суспільного життя на розвиток низових ланок системи української науки за умов зародження і становлення тоталітаризму.

Такий підхід допомагає визначити основний принцип функціонування тоталітарної системи: пряме директивне і безапеляційне втручання влади в усі прояви суспільного життя, мотивоване уявною ірраціональною необхідністю.

Дедуктивний метод визначення місця Ніжинської НДК як у системі української науки, так і українського соціуму того часу в цілому є одним із можливих. Накладаючись на реалії регіонального провінційного життя, тотальне втручання з боку політичного режиму зустрічало певного роду психологічний опір як серед об'єкта дії тоталітарної системи (в даному випадку - співробітників ННДК), так і безпосередніх її адептів (низових партійних і державних функціонерів, вузівської адміністрації), породжуючи тим самим прояви формалізму в діяльності останніх та загальну апатію, приховану зневагу і агресивність до існуючого режиму в перших.

Проте, дослідження проявів зворотного впливу тоталітаризму на регіональне, провінційне життя потребує окремих, додаткових студій. Поява таких досліджень допоможе сформувати більш повне і цілісне уявлення про вплив тоталітарної системи в 1920 - початку 1930-х років на життя українського соціуму в цілому і на розвиток історичної науки в Україні вказаного періоду зокрема.