Історичний огляд

Джерело статті:
Сєряков С. Викладачі місцевого походження в єзуїтських школах Галичини впродовж 1648-1675 рр. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. VIII. – Дрогобич: Коло, 2004. – С. 119-126

Євроінтеґраційні прагнення сучасної України, цілком природно, сприяють зростанню суспільного інтересу до історії її контактів з західноєвропейською цивілізацією. Складовою частиною вивчення даного питання є дослідження діяльності в межах України єзуїтських шкіл, які тривалий час були не лише чинниками окатоличення місцевого населення, але й осередками поширення елементів культури ренесансу і бароко. Особливо цікавою в цьому відношенні є третя чверть XVII ст., коли українські (в тому числі – і галицькі) колеґіуми ордену вимушені були діяти у вкрай несприятливих зовнішніх умовах. Встановлення ступеня тодішньої спроможності місцевих осередків єзуїтської освіти до ретрансляції західноєвропейської культури вимагає, серед іншого, вивчення якісного потенціалу їх викладацького складу. Значний інтерес в цьому зв’язку викликають єзуїти місцевого походження, які найкраще розумілися на культурних потребах тодішнього населення України і, зокрема, – Галичини. Слід сказати, що, попри існування числених досліджень з історії місцевих осередків ордену¹, роль у їх освітній діяльності автохтонних викладачів і досі лишається нез’ясованою. Спробою заповнення даної лакуни в історіографії і є нинішня стаття.

Перш ніж перейти до насвітлення її беспосередньої тематики, слід з’ясувати, кого саме у випадку єзуїтських шкіл Галичини у 1648-1675 рр. можна вважати педагогами місцевого походження. Насамперед, на нашу думку, до цієї групи членів “Товариства Ісуса” належать ті особи, які визначаються у його документах термінами “Roxolanus” i “Rhutenus”². Можливість їх ототожнення саме з Галичиною зумовлюється існуванням окремих дефініцій для позначення осіб, що походили з суміжних щодо неї теренів (“Minor Polonus”, “Volhynensis”, “Podolanus”, “Podlasiensis (Subsilvanus)”, “Masovius”, “Sandomiriensis”). Тісне прив’язання у багатьох випадках місця походження єзуїтів до політико-адміністративного устрою Речі Посполитої (“Volhynensis”, “Podolanus”, “Podlasiensis (Subsilvanus)”, “Sandomiriensis”, “Siradiensis”, “Posnaniensis”, “Palatinat Ravensis”, “Cuiaviensis” тощо) дозволяє напевно локалізувати терміни “Roxolanus” i “Rhutenus” територією більшості Руського воєводства. Виняток складає лише Холмщина, яка фігурує у документах ордену як окремий реґіон³. Менш очевидно співвідносним з Галичиною терміном є “Submontanus”, що в рівній мірі може стосуватися як “руського”, так і “малопольського” передгір’я Карпат. Тому в даному випадку до мешканців теренів Галичини нами зараховуються лише ті особи, з приводу яких у різних документах ордену допускаються визначення як “Submontanus”, так і “Roxolanus” (“Rhutenus”).

У період 1648-1675 рр. єзуїти-галичани складали значну частку педагогічного складу місцевих шкіл ордену. З 520,5 напевно відомих років викладання усіх предметів у Кросненському, Львівському, Перемишльському і Ярославському (св. Іоанна) колеґіумах, 109,5 р. (або – 21 %) припадає на вихідців з теренів Галичини⁴. Найбільш “русинізованим” впродовж 1648-1675 рр. виявляється склад педагогів риторики та поезії (відповідно 32 % (с.119) і 29 % напевно зідентифікованих випадків). Меншою мірою місцевий елемент був присутнім серед тих представників галицьких колеґіумів, які навчали синтаксису, складовим studia superiora, а також - інфімі та граматиці (відповідно 20,1 %, 18,5 % та 16,2 % напевно зідентифікованих випадків). Якщо порівнювати між собою окремі місцеві осередки ордену, то виявиться, що найчастіше у період 1648-1675 рр. вихідці з теренів Галичини викладали у Перемишльському колеґіумі (24,8 % напевно зідентифікованих випадків). Менше вони були репрезентовані серед педагогів Ярославського (св. Іоанна), Львівського і Кросненського осередків ордену (відповідно 21,1 %, 20,8 % і 18,9 % напевно зідентифікованих випадків).

У 1648-1675 рр. особи місцевого походження не лише були помітною кількісною складовою викладацького загалу галицьких шкіл “Товариства Ісуса”, але й мали значний якісний потенціал. В цьому, зокрема, переконують творчі здобутки єзуїтів-галичан, які впродовж зазначеного періоду вели педагогічну діяльність у Кросненському, Львівському, Перемишльському і Ярославському (св. Іоанна) колеґіумах. З огляду на те, що вони належали до релігійної організації, цілком природнім виглядає звернення автохтонних викладачів галицьких шкіл ордену до написання теологічних робіт. Зокрема, плідним полемічним, патристичним і аскетичним письменником був Богуміл Теофілус Рутка (1622-1700 рр.), який у 1671/72-1672/73 н. рр. викладав моральну теологію у Львівському колеґіумі. Серед іншого, він є автором низки робіт з тематики православної церкви⁵. Урбанус Убалдіні, який у 1651/52 н. р. навчав поезії у Львівському колеґіумі, згодом написав життєпис св. Станіслава Костки, а також - історію образів Діви Марії, розміщених в “Atlas Marianus” П. Гумппенберга (1672 р.)⁶. Натомість викладач поезії і риторики Перемишльського колеґіуму (у 1670/71 н. р.) Іоаннес Казімірус Кушевіч (1647-1721 рр.) підготував до друку “Fragmenta epistolarum S. Francisci Xaverii” (Каліш, 1716 р.)⁷.

Гуманітарний характер єзуїтської освіти сприяв активній творчості автохтонних викладачів галицьких шкіл ордену на ниві красномовства, поезії і драматургії. Подібна діяльність, природно, полягала насамперед у створенні навчальної літератури. Зокрема, знаний апологет ідеології сарматизму Валентин Пенський (1632-1681 рр.) написав відомий рукописний курс риторики “Palatium reginae libertatis Rempublicam oratoriam continens”⁸. Місцем апробації цього твору могли бути Перемишльський, Львівський і Ярославський (св. Іоанна) колеґіуми, в яких автор викладав красномовство (відповідно у 1662/63, 1668/69-1670/71 і 1671/72 н. рр.)⁹. Іншим визнаним фахівцем у сфері риторики був Б.Т. Рутка. Його перу, зокрема, належить не менш відомий у той час підручник з красномовства “Rhetor polonus”¹⁰.

Враховуючи належність автохтонних викладачів галицьких колеґіумів до духовного стану, не викликає подиву їх звернення до написання промов релігійного характеру. Зокрема, автором відомої поховальної проповіді, присвяченої смерті Анджея Радолінського, є вищезгаданий В. Пенський¹¹. Низку обставинних проповідей написав Реміґіанус Ринєвіч (1629-1691 рр.), який викладав поезію у Кросненському і Львівському колеґіумах (відповідно у 1662/63 н. р. та у 1668/69 н. р.), а також - красномовство у Ярославському осередку ордену (у 1669/70 н. р.)¹².

До риторичної спадщини єзуїтів-галичан, що навчали у місцевих школах ордену, входять також і світські промови. Відомий твір подібного характеру, присвячений С. Чарнецькому (“Oratio” (Львів, 1657)), написав Анджей Сікорський (1621-1662 рр.), який у 1654/55 н. р. викладав математику у Львівському колеґіумі¹³. Натомість Ян Чвєнкальський (1618-1690 рр.) випустив цілу збірку панегіричних промов під назвою (с. 120) “Panegyryki, mowy z powodu urodzin, mowy pogrzebowe i tym podobne rzeczy, już to prozą, już wierszem w rozmaitych i miejscach i latach”¹⁴. Її зміст в різному обсязі міг бути доступним учням Ярославської і Львівської єзуїтських шкіл, в яких Я. Чвєнкальський викладав риторику (відповідно у 1651/52 і 1653/54 н. рр.)¹⁵. Збірку творів аналогічного жанру написав також Лукас Станіслав Словіцький (1654-1717 рр.)¹⁶, який на початку перебування в ордені працював викладачем інфіми у Ярославському колеґіумі св. Іоанна (в 1673/74 н. р.)¹⁷. Автором кількох панеґіриків був Паулюс Кондрацький (1645-1699 рр.), який навчав граматиці у Львові (у 1668/69 н. р.) і Ярославі (у 1669/70 н. р.)¹⁸.

У жанрі релігійної поезії плідно працював інший галичанин Міхаель Красуський (1622-1676 рр.), який, зокрема, написав збірку віршів про Діву Марію (“Regina Poloniae”). Впродовж 1648-1675 рр. ці твори могли бути безпосередньо доступними вихованцям усіх місцевих єзуїтських шкіл. Адже М. Красуський послідовно викладав у Львівському (поезію у 1650/51 н. р.), Кросненському (риторику у 1656/57-1657/58 н. рр.), Ярославському (св. Іоанна) (цей же курс у 1658/59 н. р.) та Перемишльському (моральну теологію у 1671/72, 1673/74-1674/75 н. рр.) колеґіумах¹⁹. Іншим відомим єзуїтським поетом був вищезгаданий Л.С. Словіцький, до творчого спадку якого входить, зокрема, збірка віршів героїчної тематики²⁰.

Автором низки драматичних творів і засновником шкільного театру у Сандомирі був вихідець із теренів Галичини Андреас Пизовський (1631-1675 рр.), який викладав поезію у Львівській (у 1658/59 н. р.) та риторику у Ярославській школах ордену (у 1667/68 н. р.)²¹.

Інший єзуїт галицького походження, Франціскус Томанович (1629-1686 рр.), зробив важливий внесок у вивчення минулого ордену, залишивши по собі рукописну історію Молдавської місії. Цілком вірогідним місцем написання цього твору є Львівський колеґіум, в якому автор, після повернення з Ясс, читав курс моральної теології (у 1673/74 н. р.)²². У сфері географії і краєзнавства слід відзначити вищезгаданого Я. Чвєнкальського. Його творчий спадок, між іншим, включає друкований том гімнів (liber odarum), в яких детально описувається сучасний автору Краків²³.

Зміцнення в XVII ст. позицій католицизму, на тлі загального відходу від вкрай фанатичного і безапеляційного розуміння християнського вчення, викликають докорінну зміну характеру міжконфесійних відносин. Якщо раніше в них домінували силові і каральні методи впливу, то відтепер, на думку А. Проспері, перевага надається діалогу та переконанню. З подібною трансформацією було тісно пов’язане зростання значення місіонерської діяльності, яку особливо активно починають вести саме члени “Товариства Ісуса”²⁴. На тлі загальної ситуації не становили винятку також ті єзуїти, які народилися на терені Галичини і деякий час упродовж третьої чверті XVII ст. викладали у місцевих осередках ордену. Їх місіонерська діяльність відбувалася на широкому географічному тлі, яке включало й сусідні з Річчю Посполитою реґіони. Зокрема, Ґрегоріус Яворський (1617-1688 рр.) двічі перебував з відповідними цілями у Молдавському князівстві. Спочатку, після викладання у Львівській і Перемишльській єзуїтських школах (відповідно курсів синтаксису у 1650/51 н. р. та синтаксису і поезії в 1651/52-1653/54 н. рр.) він вів місіонерську працю на всьому терені цієї держави (у 1654-1655 рр.). Згодом, уже після викладання курсу моральної теології у Ярославському колеґіумі св. Іоанна (в 1668/69 н. р.), Ґ. Яворський повертається до Молдавії, обмежуючи цього разу сферу своєї місіонерської активності лише Яссами (у 1672-1673 рр.)²⁵. Інший відомий єзуїт-галичанин Б.Т. Рутка виконував аналогічні функції у посольстві (с. 121) Володислава Шмелінга до кримського хана (1661 р.), а згодом у Константинополі (1672-1673 рр.)²⁶.

Автохтонні педагоги галицьких шкіл “Товариства Ісуса” також брали активну участь у місіонерській діяльності ордена в межах Речі Посполитої. Зокрема, в Жовкві деякий час працював Флоріанус Камінський (1646-1715 рр.), який раніше навчав граматиці у Львові (у 1668/69 н. р.) і поезії в Ярославі (у 1671/72 н. р.)²⁷. Також у межах Галичини здійснював місіонерську діяльність інший виходець з її теренів Бартоломеус Баранович (1655-1707 рр.), який у 1674/75 н. р. викладав граматику у Ярославському колеґіумі св. Іоанна²⁸. Єзуїти-галичани активно працювали місіонерами не лише в межах своєї малої Батьківщини, але й на інших землях Речі Посполитої. Зокрема, викладач Перемишльського (курси інфіми і граматики (у 1658/59 н. р.), поезії і риторики (в 1665/66 і 1667/68 н. рр.)) та Львівського (красномовство у 1673/74 н. р.) колеґіумів Станіслав Лучимський (1632-1701 рр.) - у Ковелі (1686-1687 рр.)²⁹. Там же у 1687-1688 і 1689-1690 рр. у ролі місіонера перебував галичанин Станіслаус Шульц (1647-1692 рр.), який у 1670/71 н. р. викладав синтаксис у Ярославській єзуїтській школі³⁰. В іншому волинському місті, Кобрині, аналогічну справу робили той же С. Шульц (у 1690-1691 рр.) і Йосефус Лєтинський (1646-1718 рр.) (у 1693-1695 рр.), який раніше навчав граматиці і поезії у Львівському колеґіумі (відповідно у 1670/71 і 1673/74 н. рр.)³¹. Також на Волині (а саме - у Княгинині в 1701-1702 рр.) працював місіонером Ігнатіус Студніцький (1648-1718 рр.), який раніше викладав синтаксис у Львівському (у 1669/70 н. р.) і Ярославському колеґіумі св. Іоанна (у 1671/72 н. р.)³². Ще один галичанин, Іоаннес Чехуцький (1640-1706 рр.), який у 1674/75 н. р. навчав риториці вихованців Львівської школи ордену, згодом був активним місіонером у Придніпров’ї (у 1695-1697 рр.)³³. Вже згаданий Й. Лєтинський виконував аналогічну функцію у Мальборку (1695-1696 рр.). Натомість інший виходець з Галичини Станіслав Лангєвич (Лангєвка) (1642-1714 рр.), який у 1673/74 н. р. навчав синтаксису у Кросненському колеґіумі, згодом став народним місіонером у Сєкєрках (1700-1701 рр.)³⁴.

Поширеним різновидом місіонерської діяльності автохтонних викладачів галицьких єзуїтських шкіл було перебування з відповідними цілями при дворах урядовців, аристократів і церковних ієрархів Речі Посполитої. Зокрема, С. Лангєвич (Лангєвка) тривалий час (у 1687-1696 рр.) був двірським місіонером дружини київського каштеляна³⁵. Іоаннес Станно (1623-1677 рр.), який у 1654/55 н. р. навчав поезії у Перемишлі, надалі займався місіонерськими справами при дворі дружини маршалка Браніцького (у 1675-1676 рр.)³⁶. Надвірним місіонером підляського воєводи (у 1678-1681 рр.), коронного підчашого (у 1682-1685 рр.) і конюшого Великого князівства Литовського (у 1694-1695 рр.) був вже згаданий С. Лучимський. Місіонерську діяльність при дворі Конєцпольських у 1700-1701 рр. вів Ф. Камінський. Натомість І.К. Кушевіч кілька років перебував на посаді надвірного місіонера Станіслава Домського - вроцлавського (1696-1700 рр.) і краківського (1700-1701 рр.) єпископа. Аналогічні обов’язки при дворі єпископа Анджея Тшебіцького виконував у 1678-1680 рр. Ф. Томанович. Б.Т. Рутка був надвірним місіонером Кшиштофа Жегоцького (1657-1658 рр.) і воєводи Станіслава Яна Яблуновського (1676-1700 рр.). А. Пизовський деякий час знаходився в ролі місіонера при дворі і в таборі коронного маршалка Яна Собєського³⁷.

Значний якісний потенціал автохтонних викладачів галицьких єзуїтських шкіл засвідчується також фактами їх залучення до проповідницької діяльності, яка вимагала гарної обізнаності у теологічних питаннях і відмінного володіння мистецтвом красномовства. Досить відомим проповідником (щонайменше у 1659-1675 рр.) був (с. 122) вищезгаданий Я. Чвєнкальський³⁸. Інший виходець із Галичини В. Пенський першим з єзуїтів отримав посаду трибунальського проповідника у Пьотркові (у 1677-1679 рр.). Згодом він виконував аналогічні обов’язки у Любліні (у 1679-1680 рр.), а також був фарним проповідником (у Познані в 1680-1681 рр.)³⁹.

Про визнаний авторитет єзуїтів-галичан, які у 1648-1675 рр. навчали у місцевих школах ордену, свідчать неодноразові їх призначення на керівні посади в ієрархії “Товариства Ісуса”. Зокрема, серед прокураторів Польської єзутської провінції у другій половині XVII ст. зустрічаємо вже згаданого С. Лучимського (у 1676-1677 рр.). Обов’язки прокуратора у справах Польської провінції у Римі виконував У. Убалдіні (у 1661-1664 рр.). На посаді секретаря провінціала нетривалий час (у 1684-1685 рр.) перебував І.К. Кушевіч. Вищезгаданий Ф. Камінський у 1693-1694 рр. здійснював функції прокуратора спірних справ у Любліні. Л. Словіцький, серед іншого, був управляючим Дієцезіальної семінарії у Сандомирі (1703-1704 рр.) і Духовної семінарії у Любліні (1706-1711 рр.). Натомість уже згаданий С. Шульц займав посаду управителя Духовної семінарії у Сандомирі (в 1682-1683 рр.)⁴⁰. Окреме місце в цьому переліку займає Паулюс Дубравський (1649-1714 рр.), який у 1673/74 н. р. викладав граматику у Ярославському колеґіумі св. Іоанна. На відміну від вищезгаданих єзуїтів, він здійснив адміністративну кар’єру поза межами ордену, ставши (після димісії у 1677 р.) каноніком і деканом перемиської капітули, а згодом, унаслідок освячення у 1700 р., - місцевим суфраганом⁴¹.

Досить поширеним явищем було призначення вихідців з Галичини, які у третій чверті XVII ст. викладали у місцевих єзуїтських школах, керівниками окремих осередків Польської провінції. Зокрема, Ярославський колеґіум св. Іоанна очолювали вищезгаданий І.К. Кушевіч (у 1706-1709 рр.) і Паулюс Пясечинський (1626-1701 рр.) (у 1674-1677 рр.), який раніше викладав філософію (у 1659/60-1660/61 н. рр.), контроверсійну (у 1662/63, 1668/69, 1670/71 н. рр.) і схоластичну теологію (у 1663/64-1666/67 н. рр.) у Львівській школі ордену⁴². Перший із цих двох єзуїтів також був ректором Торунського колеґіуму (у 1693-1696 рр.) та препозитом Дому професів у Кракові (в 1709-1716 рр.). Натомість другий у 1688-1691 рр. керував діяльністю Луцького колеґіуму. У той же час, вищезгадані І. Чехуцький, Й. Лєтинський і Ф. Камінський перебували на посадах суперіорів відповідно Овруцької (у 1693-1695 рр.), Валчської (у 1696-1699 рр.) і Самбірської (у 1698-1706 рр.) резиденцій⁴³.

Таким чином, упродовж 1648-1675 рр. значний сегмент викладацького складу єзуїтських осередків Галичини складали особи місцевого походження. Вони мали досить високий інтелектуальний і культурний потенціал та авторитет у межах Польської провінції ордену. З одного боку, в цьому пересвідчує розмаїта творча спадщина автохтонних викладачів галицьких колеґіумів. З іншого ж - активне залучення цих осіб до вкрай важливих у той час місіонерства і проповідництва, а також численні випадки їх перебування на відповідальних адміністративних посадах у структурі католицької церкви (і насамперед – “Товариства Ісуса”). Все це дозволяє вважати вихідців з Галичини рівноцінною часткою загалу викладачів місцевих єзуїтських шкіл, які відіграли важливу роль у збереженні в період 1648-1675 рр. освітньо-культурних традицій ордену на українських землях Речі Посполитої. (с. 123)

¹Див., зокрема, Finkel L., Starzyński S. Historya Uniwersytetu Lwowskiego. - Cz. I. - Lwów: drukarnia E. Winiarza, 1894. - 351 s.; Finkel L. Króla Jana Kazimierza dypłom erekcyjny Uniwersytetu Lwowskiego z r. 1661 // Księga Pamiątkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy założenia Uniwersytetu Lwowskiego przez króla Jana Kazimierza r. 1661. - T. 1. - Lwów: Uniwersytet Lwowski, 1912. - S. 1-20; Вінковский Т. Йосиф ІІ чи Ян Казимір (з нагоди святкування мнимої 250-літної річниці єствованя Львівського Університету). - Львів: Руслана, 1912. - 50 с.; Барвінський Б. Предтеча університету ім. Франца І у Львові // Записки НТШ. - 1918. - Т. СXXV. - С. 1-41; Gottfried K. Jezuici w Jarosławiu. - Jarosław: Polska Drukarnia Spółdzielcza, 1933. - 35 s.; Quirini-Popławska D. Szkolnictwo krośnieńskie od XVII w. do 1914 r. // Krosno. Studia z dziejów miasta i regionu. - T. II. - Krakуw: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1973. - S. 332-362; Pelczar R. Szkolnictwo jezuickie w Jarosławiu 1575-1773 r. // Nasza Przeszłość. – 1995. - T. LXXXIV. - S. 12-53; Pelczar R. Szkolnictwo w miastach zachodnich ziem województwa ruskiego (XVI-XVIII w.). - Rzeszów: Wydawnictwo Wyższej Szkoły Pedagogicznej, 1998. - 305 s.; Leń К. Jezuickie kolegium św. Jana w Jarosławiu. 1573-1773. - Kraków: Wyższa Szkoła Filozoficzno-Pedagogiczna „Ignatianum”, 2000. - 154 s. та ін.
²Ці та нижченаведені визначення місця походження єзуїтів Польської провінції взяті автором з “Трирічних каталогів” Римського архіву “Товариства Ісуса” за 1645, 1649, 1651, 1655, 1658, 1660, 1665, 1669, 1672, 1675 рр. – Див.: Archivum Romanum Societatis Iesu (ARSI). - Polonica 11, 12, 13, 14, 15, 16.
³Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy. 1564-1995. - Kraków: WAM, 1996. – С. 57.
⁴Ці та наступні узагальнюючі дані встановлені автором на підставі аналізу змісту “Трирічних каталогів” Римського архіву “Товариства Ісуса” за 1645, 1649, 1651, 1655, 1658, 1660, 1665, 1669, 1672, 1675, 1681 і 1685 рр. – Див.: ARSI. - Polonica 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19.
⁵ARSI. - Polonica 15. - Арк. 55 зв., 165 зв.; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 13; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 586.
⁶ARSI. - Polonica 12. - Арк. 204 зв.; ARSI. - Polonica 13. - Арк. 39; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 708.
⁷ARSI. - Polonica 15. - Арк. 13 зв., 182 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 349.
⁸Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 502.
⁹ARSI. - Polonica 14. - Арк. 11 зв., 194 зв.; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 40, 159 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 502; Biblioteka PAN w Krakowie. - Rkps. 558. - Арк. 1.
¹⁰Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 586.
¹¹Конкретніше йдеться про твір під назвою Żniwo nieśmertelne po żniwie śmiertelnem na moralnych i politycznych polach znacznie pobożnego życia JW. JMCP. Jana Andrzeja Radolińskiego, kasztelana krzywińskiego, od śmierci zostawione, a od X. Walentego Pęskiego S.J. kaznodziejską przysługą przy pogrzebowym akcie zebrane, Bogu i wiekuistej pamięci poświęcone w Jarocinie d. 10 marca 1681. – Poznań: drukarnia S. J., 1681. – Див.: Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 502; Brown J. Biblioteka pisarzów assystencyi polskiej Towarzystwa Jezusowego powiększona dwoma dodatkami, z których pierwszy zawiera polskie i rossyjskie tłomaczenia, drugi wydania pisarzy Towarzystwa Jezusowego do innych assystencyi należących w Polsce i Rossyi. - Poznań: w komisie i czciońkami Ludwika Merzbacha, 1862. – С. 313.
¹²ARSI. - Polonica 15. - Арк. 39 зв., 184 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 590.
¹³ARSI. - Polonica 12. - Арк. 198; ARSI. - Polonica 13. - Арк. 43; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 618.
¹⁴Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 116; Brown J. Op. cit. – С. 151. (с. 124)
¹⁵ARSI. - Polonica 12. - Арк. 199; ARSI. - Polonica 13. - Арк. 61; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 116.
¹⁶Конкретніше йдеться про твір під назвою Panegyris sacrae Regi saeculorum immortali, Іesu Christo, Reginae Coeli Virgini Mariae, nec non Sanctioris Aulae Divis dicatae a P. Lucca Stanislao Słowicki S.І. – Cracoviae: typ. A. Schдdl, 1705. - Див.: Brown J. Op. cit. – С. 313.
¹⁷ARSI. - Polonica 15. - Арк. 152; ARSI. - Polonica 16. – Арк. 16 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 624; Brown J. Op. cit. – С. 383.
¹⁸ARSI. - Polonica 15. - Арк. 40, 140; ARSI. - Polonica 18. - Арк. 46; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 300.
¹⁹ARSI. - Polonica 13. – Арк. 24 зв., 167 зв.; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 11 зв., 176 зв.; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 54; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 328.
²⁰Конкретніше йдеться про твір під назвою Heroica poлsis auctore P. Lucca Stanislao Słowicki S.І. – Lublin: typ. S.І., 1704; Те ж саме. – Poznań: druk. S.J., 1725; Praga: druk. uniw. S. J., 1726. - Див.: Brown J. Op. cit. – С. 382.
²¹ARSI. - Polonica 13. – Арк. 15 зв.; ARSI. - Polonica 14. – Арк. 19 зв., 150; Polonica 15. - Арк. 36; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 555.
²²ARSI. - Polonica 15. - Арк. 143; ARSI. - Polonica 16. – Арк. 56; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 695.
²³Załęski S. Jezuici w Polsce. – Т. 4. - Kraków: drukarnia W.L. Anczyca i sp., 1905. - C. 1162.
²⁴Prosperi A. Misjonarz // Człowiek baroku (pod red. R. Villari). – Warszawa: Oficyna Wydawnicza VOLUMEN, 2001. – С. 202, 203, 207.
²⁵ARSI. - Polonica 11. - Арк. 132 зв.; ARSI. - Polonica 12. - Арк. 219; ARSI. - Polonica 13. - Арк. 20, 158; ARSI. - Polonica 14. - Арк. 170; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 36; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 248.
²⁶Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 586.
²⁷ARSI. - Polonica 15. - Арк. 40, 159 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 265.
²⁸ARSI. - Polonica 15. - Арк. 151 зв.; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 38 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 26.
²⁹ARSI. - Polonica 13. – Арк. 164 зв.; ARSI. - Polonica 14. – Арк. 39, 163; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 53 зв., 186 зв.; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 46 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 394.
³⁰ARSI. - Polonica 15. - Арк. 15 зв., 169 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 668.
³¹ARSI. - Polonica 15. - Арк. 14, 171; ARSI. - Polonica 19. - Арк. 66; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 361, 668.
³²ARSI. - Polonica 19. - Арк. 34; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 13 зв., 159 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 650.
³³ARSI. - Polonica 15. - Арк. 154; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 42 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 109.
³⁴ARSI. - Polonica 15. - Арк. 167; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 10; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 354-355, 361.
³⁵Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 354-355.
³⁶ARSI. - Polonica 12. - Арк. 216; ARSI. - Polonica 13. - Арк. 55 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 640.
³⁷Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 394, 265, 349, 695, 586, 555.
³⁸Brown J. Op. cit. – С. 151.
³⁹Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 502; Brown J. Op. cit. – С. 313.
⁴⁰Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 394, 708, 349, 265, 624, 668. (с. 125)
⁴¹ARSI. - Polonica 15. - Арк. 26; ARSI. - Polonica 16. - Арк. 59; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 135.
⁴²ARSI. - Polonica 13. - Арк. 163; ARSI. - Polonica 14. - Арк. 34 зв., 184; ARSI. - Polonica 15. - Арк. 39 зв., 168 зв.; Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 349, 503.
⁴³Encyklopedia wiedzy o jezuitach … – С. 109, 265, 349, 361, 503. (с. 126)